Главная / Рефераты / Рефераты по экономике

Реферат: Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації


смотреть на рефераты похожие на "Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації"
Формування недержавного сектору національної економіки (на прикладі роздержавлення та приватизації підприємств комунальної власності)
Спеціальність: 08.02.03 "Управління, планування та державне регулювання економіки".

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
ПЛАН
Введення
Гл.І. Економіко-правова основа створення недержавного сектору економіки.
Місце та значення "малої" приватизації в процесі роздержавлення.
1. Теоретичні основи приватизації державної власності.
2. Суть та схеми малої приватизації.
3. Механізм та шляхи проведення приватизації в постсоціа лістичних країнах.
Гл.ІІ. Функціонування потсприватизаційних підприємств: проблеми і перспективи.
1. Аналіз фактичного матеріалу проведення "малої" приватизації на регіональному рівні.
2. Показники виробничої діяльності та аналіз фінансової звітності постприватизаційних підприємств.
Гл.ІІІ. Аналіз методик оцінки вартості об*єктів комунальної власності в процесі формування недержавного сектору економіки.
1. Значення методики оцінки об*єктів комунальної власності при трансформуванні власності.
2. Застосування методики оцінки об*єктів комунальної власності на підприємствах.
3. Вплив методики оцінки об*єктів, що приватизуються на форму-вання недержавного сектору економіки на регіональному рівні.

Висновки та пропозиції
Використана література
Перелік схем, таблиць та діаграм, що містяться в дисертаційній роботі.

ВСТУП
На сучасному етапі стан економіки України характеризується спадом виробництва, збільшенням бюджетного дефіциту, поглибленням кризи неплатежів та соціального розшарування населення. Економіка України не зможе розвиватися, якщо не стабілізувати валютно-фінансове та кредитне становище, не зупинити інфляційні процеси. Одним із напрямків подолання кризових явищ є подальше реформування економіки, трансформація форм власності на основі приватизації та роздержавлення.
Приватизація стала невід*ємною частиною економічних реформ в усіх постсоціалістичних країнах, передумовою формування недержавного сектору економіки та виходу України з кризи. В Україні приватизація здійснюється непослідовно, без певної системи. Причини до цього є як суб*єктивні так і об*єктивні. Серед них - недосконалість організаційно-методичного механізму приватизації, відсутність низки фінансово-економічних методик, недосконалість нормативної бази. Для нашої країни зараз особливо важливо, щоб приватизаційні процеси не супроводжувалися спадом виробництва, а навпаки, забезпечували більш високу продуктивність праці, зниження собівартості продукції, покращення якості випущених товарів. Для цього необхідно, щоб процес приватизації супроводжувався детальним вивченням наслідків приватизації, порівнянням на основі точних розрахунків роботи приватизованих і державних виробництв.
Кризове положення поставило проблему трансформації форм власності як одну із центральних. Цією проблемою займаються на сьогоднішній день такі провідні вчені, як Бесєдін В.Ф., Лукінов І.І., О.Гош. Рудченко О.Ю., Білан
В.І., Вакуленко В.М., Ковальов О.Ф., Голіков В. та інші.
Згідно з програмою дій Уряду України на 1996 рік малу приватизацію передбачалося завершити в І півріччі нинішнього року. Офіційно було повідомлено що масова приватизація в Україні завершилася, що вона заклала підгрунтя для формування дрібного власника.[46.14] Але враховуючи те, що багато областей ще не повністю завершили "малу" приватизацію, що дуже багато об*єктів малої приватизації є в таких галузях, як залізничний транспорт, вугільна промисловість тощо, які не підлягають приватизації, то можна стверджувати, що "мала" приватизація буде тривати ще декілька років.
В зв*язку з цим залишаються актуальними вивчення економіко-правових основ приватизації, механізму та шляхів її проведення в інших країнах.
Процеси приватизації вимагають реальної оцінки засобів виробництва.
Занижена оцінка майна підприємств, що приватизуються спричиняє зловживання, зростання соціальної напруженості, дискредитацію приватизації та економічних реформ в цілому, тому і надалі важливим залишається питання вивчення та вдосконалення діючих методик оцінки вартості об*єктів приватизації, в тому числі і об*єктів незавершених будівництвом. В
Україні неухильно зростає кількість незавершеного будівництва, "...яка за останні два роки майже подвоїлась".[5.9] Це приводить до заморожування державних коштів, що в кінцевому підсумку посилює інфляційні процеси. В зв*язку з цим особливої актуальності набуває приватизація незавершених будівництвом об*єктів, для чого необхідний правильний вибір методики їх оцінки, яка б стимулювала їх ефективне використання в мінімальні терміни.
Процес "малої" приватизації завершується, але аналіз фактичного матеріалу її проведення дасть змогу запобігти негативним тенденціям при формуванні недержавного сектору економіки в майбутньому. При цьому необхідно вчасно виявляти недоліки в приватизаційному процесі і усувати їх, перетворювати приватизаційний процес у дійовій фактор економічного зростання.
Підсумки реалізації програми "малої" приватизації були і залишаються темою для наукових політичних дискусій. В зв*язку з цим аналіз формування недержавного сектору національної економіки набуває особливого соціально- економічного та політичного значення.
Актуальність зазначених вище проблем, їх недостатнє вивчення і визначили вибір теми дисертаційного дослідження, обумовили його ціль та завдання.
Метою дисертаційної роботи є розробка рекомендацій щодо вдосконалення організаційно-методичної основи приватизації та концептуальних підходів до створення нового механізму приватизації.
Поставлена мета визначила суть досліджень та їх основні завдання:
- конкретизовані суть та склад процесу трансформації форм власності в результаті "малої" приватизації, визначені головні принципи та механізми приватизації, як складового елементу економічних реформ в Україні;
- на основі вітчизняних та закордоних матеріалів проведений аналіз здійснення приватизації в різних країнах та зроблені висновки про характерні риси цього процесу в Україні;
- узагальнені і розроблені схеми проведення "малої" приватизації на регіональному рівні та схеми визначення пріоритетів державних програм з відображенням причинно-наслідкових зв*язків між ними;
- зроблено ретроспективний аналіз оцінки вартості майна приватизованих підприємств;
- розроблені методичні основи впливу методики оцінки вартості об*єктів приватизації на трансформування форм власності в Україні;
- вироблені доповнення до методичних вказівок розрахунку вартості об*єктів, що приватизуються.
Методологічною основою дослідження є економічна теорія, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, законодавчі акти по приватизації, матеріали сесій Верховної Ради України. В процесі дослідження вивчені та використані матеріали міністерств та відомств України, розробки
Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, матеріали регіонального віділення Фонду Держмайна України по Чернігівській області. Для вирішення окремих питань в процесі досліджень застосовано методи групувань, співставлень, методи техніко-економічного аналізу, статистичний метод та інші.
Дослідження проведені на основі статистичних даних по Україні, та матеріалах, наданих Регіональним відділенням Фонду державного майна по
Чернігівській області.
Предметом мого дослідження є комплекс питань спрямованих на удосконалення економіко-правової бази процесу "малої" приватизації.
Об*єктом мого дослідження виступили приватизаційні процеси по Україні вцілому. Поглиблені дослідження динаміки приватизаційного процесу, використання економіко-правової бази велись на рівні Чернігова та
Чернігівської області.
Теоретичне значення мого дослідження полягає в тому, що:
- обгрунтовано необхідність і можливість приватизаційних процесів при реформуванні економіки України;
- проблема приватизації розглянута з позицій комплексного підходу у взаємозв*язку цілей, функцій з суб*єктами та об*єктами приватизації;
- проведено узагальнення динаміки приватизаційних процесів на різних рівнях в Україні та в деяких постсоціалістичних країнах.
Наукова новизна в методичному забезпеченні полягає в тому, що:
- узагальнена схема приватизації об*єктів "малої" приватизації та схема пріоритетів державних програм з відображенням причинно наслідкових зв*язків між її складовими частинами;
- розроблені методичні основи впливу методик оцінки вартості об*єктів приватизації на створення недержавного сектору економіки;
Поставлені цілі і завдання визначили структуру дисертації, яка складається із вступу, трьох глав, висновків та пропозицій (заключення), списка використаної літератури і додатків.
У вступі обгрунтована актуальність дослідження, поставлені його цілі й задачі, визначені його предмет та об*єкт, наукова новизна та практичне значення дисертації.
В першій главі узагальнено різноманітність поглядів на приватизацію українських та зарубіжних економістів, проведений аналіз схеми "малої" приватизації, визначено спільні та відмінні риси в приватизаційному процесі
України та постсоціалістичних країн Західної Європи.
В другій главі зроблений аналіз фактичного матеріалу проведення "малої" приватизації на регіональному рівні, виявлені характерні риси в динаміці приватизаційного процесу в Україні і зокрема на Чернігівщині. На основі методу групування зроблені висновки про характеристику приватизаційного процесу за способами приватизації. Проаналізовані показники виробничої діяльності підприємств до та після приватизації та простежений вплив на них кредитної, фінансової, податкової політики держави. Визначені головні напрямки вдосконалення роботи приватизованих підприємств.
В третій главі розглянуто різні методичні підходи до здійснення оцінки вартості об*єктів комунальної власності, проаналізовано використання діючої методики оцінки вартості об*єктів приватизації та експертної оцінки цих об*єктів. Зроблені висновки про результативність, позитивні та негативні риси кожної методики. Обгрунтовано методичні основи впливу різних методик оцінки вартості на формування недержавного сектору економіки на регіональному рівні. Пропонується перелік доповнень та змін до діючої методики.
В заключній частині дисертаційного дослідження наведені висновки по результатах проведеної роботи.
Гл.І. Економіко-правова основа створення недержавного сектору економіки.
Місце та значення "малої" приватизації в процесі роздержавлення
1. Теоретичні основи приватизації державної власності
При переході від командно-адміністративної до ринкової економіки з*явилась необхідність в трансформації форм власності, адже в Україні як і в більшості країн СНД частка державної власності становила більше 90% всієї власності. При монополії держ.власності неможливо створити конкурентне середовище на ринку, підвищити ефективність виробництва, залучити нові інвестиції в економіку. Одним із методів трансформації форм власності в
Україні стала приватизація, тобто передача переважної частини державної власності до рук індивідуальних, приватних чи колективних власників. Важко знайти зараз більш дискусійне питання в економічній літературі, ніж питання приватизації. Програми приватизації не виконуються. Одні економісти вбачають в приватизації панацею від всіх лих та єдиний можливий вихід із кризи, а інші - що приватизація крім пограбування широких верств населення та перерозподілу доходів на користь багатих нічого не дасть.
Ці точки зору обгрунтовуються, базуються на конкретному фактичному матеріалі, тому відкидати їх як повністю абсурдні не варто, а слід проаналізувати, зробити висновки.
При розгляді теоретичних основ приватизації державної власності постають питання про власність, про співвідношення ефективності виробництва на підприємствах до приватизації та після, про наслідки управління підприємствами, фірмами різних форм власності, про можливість інвестування економіки та як на цю проблему впливає процес приватизації, про соціальний захист до та після цього процесу, про проблему розвитку підприємництва та малого бізнесу і багато інших питань.
Питання про власність становить основу процесу приватизації, адже весь економічний лад суспільства базується перш за все на відносинах власності.
Власники засобів виробництва самостійні в своїй діяльності. Вони зацікавлені в збереженні своєї власності, бо своїм майном та прибутком вони відповідають за неї. Отже, якщо власність приватна, то це являється передумовою більш ефективного її використання.
В радянській економічній літературі говорилось, що державна власність відкриває простір для розвитку продуктивних сил. Високі темпи зростання виробництва в 30-ті, 50-ті роки це підтверджували. При цьому не брались до уваги нецивілізовані методи цього зростання.
Постійне падіння темпів зростання економіки СРСР, в тому числі України, безконтрольність, розбазарювання державного майна свідчить, що курс на одержавлення був помилковим: що необхідні різноманітні форми господарювання, які базувались би на кооперативній, приватній, державній та інших формах власності.
Як відносини власності складають основу економічної системи, так і приватизація як процес трансформації цих відносин являється ядром економічних реформ. Зміст приватизації полягає в поверненні державної власності широким верствам населення, руками яких вона була створена. Таке повернення існує тоді, коли власність передається безкоштовно або за символічну ціну. Коли приватизація здійснюється за гроші, то вона дозволяє вилучити з обігу частину грошей, які не забезпечені товарами. Приватизація означає відокремлення фінансів держави від фінансів підприємств, звільнення її від дотації малорентабельним підприємствам і як наслідок сприяє скороченню бюджетного дефіциту, "зменшенню темпів інфляції".
Згідно з Концепцією приватизації, розробленій Кабінетом Міністрів України, головною метою роздержавлення та приватизації є створення багатоукладної соціально орнієнтованої ринкової економіки. Але як вірно відзначалося в монографії, написаній провідними вченими НДЕІ Мінекономіки, що головна ціль приватизації має підпорядковуватись стратегічній спрямованності економічної реформи. Тому визначення мети приватизції обов*язково повинно мати таку редакцію: створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки, що ефективно функціонує.[18.49]
Приватизація також пов*язана із структурною перебудовою, адже узаконення приватної власності приводить до виникнення дрібних підприємств. Дрібний бізнес дуже мобільний. Ледь чуттєва зміна попиту та пропозиції приводить до виникнення нових підприємств чи переорієнтації старих в потрібному напрямку. В країнах СНД цей процес ускладнюється величезним воєно- промисловим комплексом, підприємства якого важко переорієнтувати.
Для більш повного розгляду проблеми ми звернулись до вивчення світового досвіду в частині проведення приватизації та роздержавлення. Як показав міжнародний досвід націоналізація (передача приватної власності до рук держави) здійснюється легше, ніж приватизація. Отже на сучасному етапі не потрібно прагнути до повної приватизації державної власності. Світова практика доводить, що сучасне розвинуте виробництво не можливе без наявності державної власності і державного регулювання. Повальна приватизація зараз стала б таким самим насильством над економікою, яким колись була загальна націоналізація. В економіці України необхідне існування різноманітних форм власності, адже розвиток НТП прискорює виникнення нових підприємств та нових технологій, що ускладнює виробництво, зумовлює появу нових ланок дрібного виробництва. Це урізноманітнює форми власності. До того ж рівень розвитку продуктивних сил в різних секторах економіки неоднаковий. Зберігаються великі розриви в технічному рівні різних підприємств. Це також ускладнює структуру відносин власності.
Без впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу неможливо підняти його ефективність. А всі новинки швидше й легше впроваджуються в невеликі підприємства. Досвід розвинутих країн показує, що рівень впровадження НТП вищий на підприємствах, що базуються на приватній формі власності на засоби виробництва. Але з іншого боку в багатьох країнах існує власність, яка належить державі і ефективно використовується, наприклад, шляхове господарство, зв*язок, аеродроми, земля. З цього варто зробити висновок, що для підвищення ефективності економіки України слід дотримуватись оптимального співвідношення державної форми з іншими формами власності.
В Законах України "Про власність", "Про форми власності на землю" та інших законодавчих актах передебачені різні заходи щодо переходу від монополії держави до різноманітних форм власності, передбачають роздержавлення та приватизацію. В економічній літературі виділяють такі форми власності, як приватна власність громадян, колективна, державна (комунальна, як різновид державної), власність спільних підприємств, іноземних громадян. Люсов
А.Н.[39.30] крім перерахованих виділяє ще й інтернаціональну (міжнародну) власність, суб*єктом якої є світове господарство. Цей вид власності розповсюджує свою дію на світовий океан, майно міжнародних організацій, космічний простір. Стосовно значення того чи іншого виду власності думки розділились. Так, Ян Винецький[6.3] вважає, що лише приватна власність є рушійним ефективним фактором, який створює добробут та сприяє росту виробництва. Цей автор як основний аргумент приводить приклад кризи та занепаду підприємств державної власності в пост-соціалістичних країнах.
Ян Винецький спирається на історичний досвід і пише, що вперше чітко сформулював докази на користь приватного підприємства як основи ефективної економіки Людвиг фон Мизес в 1923 році. Мизес говорив, що працівники суспільного сектору не несуть всіх витрат і тому не можуть отримувати всі вигоди від своєї діяльності. Система покарань та нагород в суспільному секторі слабо стимулює ефективність. Як показало дослідження на сучасному етапі ринкових реформ в Україні найбільш ефективно працюють приватні підприємства. Тому я згодна з точкою зору Яна Винецького, що при створенні
"критичної маси" недержавних підприємств необхідно перевагу віддавати саме приватним підприємствам.
На думку Яна Винецького рушійною силою всього процесу підвищення ефективності виробництва є прагнення капіталістів та підприємців до максимальних прибутків. Без приватних власників ринок втрачає головну пружину, що приводить його в дію і підтримує його функціонування. Є й інші думки з цього приводу. Професор Гош О. вважає, що ефективність капіталістичного світу визначає не приватна власність, а рівень техніки, кваліфікації, матеріальна зацікавленість. На його думку в Україні продаж одержавленої власності у приватну власність супроводжується свавіллям, шахрайством, грабунком народу управлінськими структурами. на мою думку поодинокі негативні фактори приватизаційного процесу невизначають його недоцільність.
Приватна власність у комерційній сфері України склалася методом підпільної
"приватизації" за умов навмисне запровадженого відпускання цін, шкідливого для економіки. О.Гош вважає, що в постсоціалістичних країнах приватна власність складається як подальший розвиток індивідуальної власності, а в
Україні приватне господарство розвивається шляхом привласнення народного майна.[12.34] Особиста власність має складати основу всієї системи власності на засоби виробництва в перехідному періоді в сільському господарстві, ремеслі, послугах, торгівлі. В Україні ж управлінська система намагається швидко збути у приватну власність підприємства, доведені до краху, щоб придбати їх за безцінь. Досвід же Китаю, країн Заходу свідчить що приватизуються як, правило, відновленні, добре організовані, перспективні фірми.
Приватні та державні підприємства порівнюють за такими критеріями, як підконтрольність власнику, здатність до нововведень, наявність стимулів для підвищення ефективності. Підконтрольність власнику краще здійснюється в приватній фірмі ніж на державній. Коли виробничі фонди знаходяться у суспільній (фактично державній) власності, а робітники мають право розпоряджатись цими фондами і розподіляти чесний прибуток, то виникають проблеми: рішення приймаються робітниками, які не є спеціалістами в керівництві, інтереси робітників розрізняються як правило, за віком (молоді робітники зацікавлені у вкладанні коштів в розвиток підприємства, а люди пенсійного віку - в збільшенні відрахувань на соціальні потреби).
Ці проблеми негативно впливають на процес виробництва в суспільному секторі. Різна також і здатність до нововведень на державних та приватних підприємствах. У останніх вона значно вища.
В господарствах радянського типу ресурси розподілялись між підприємствами за рішенням центру в формі субсидій чи займів. При дефіциті державного бюджету це джерело зменшується. При робітничому самоуправлінні система стимулювання залишає малу частину прибутку для нововведень. Отже при державній власності банківська система являється майже джерелом коштів для здійснення нововведень, тоді як для приватних підприємств таким джерелом можуть бути: банківська позичка; прибуток; випуск акцій та інших цінних паперів.
Особливо актуальні ці переваги для комунального господарства України. Одним із методів підвищення ефективності комунального господарства являється часткова його приватизація. Доказ необхідності приватизації можна почати з системи стимулів до нововведень при різних формах власності. Найсильніші стимули - у індивідуального власника приватної фірми, в силу того, що він має право на весь чистий дохід. Приватний власник намагається швидше перетворити ідею в процес або продукт. Партнерські фірми та компанії з обмеженою відповідальністю діють також, як індивідуальний власник, якщо точно визначити їх права на чистий дохід. Це підтверджує, що приватна власність більш ефективна. Більшість економістів схильні думати що приватизація сприятиме підвищенню темпів розвитку економіки України.
Необхідність приватизації також визначається структурою видів власності, на основні виробничі фонди. Українська економіка характеризується найвищим у світі ступенем монополізації сфер виробництва і обігу.[6] Cередня кількість зайнятих на одному промисловому підприємстві у 8-10 разів вища, ніж у країнах Європейської економічної спільності та США, у 1,2 раза вища, ніж у середньому по країнах СНД. Приблизно на 15% найбільших підприємств сконцентровано до 25% виробництва продукції та споживання елктроенергії. В період "економічних реформ" зростає рівень монополізації. За даними
Мінстату у 1994 р. в Україні 795 підприємств посідають монопольне становище у виробництві промислової продукції. Вони є в 14 галузях промисловості.
Частка підприємств-монополістів у хімічній промисловості сягає 50%, металургії - 36%, машинобудуванні - 18%, нафтовій промисловості - 37%.
Для подолання монопольного стану вітчизняного ринку в Україні було прийнято державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції (21 грудня 1993 р.). Ця програма була спрямована на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок підприємництва, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості за більш низькими цінами. Програма передбачає демонополізацію економіки, тобто здійснення державного комплексу заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків. В програмі до способів демонополізації відносять: децентралізацію управління; зниження або зняття бар*єрів, які обмежують вступ господарюючих суб*єктів на існуючи ринки; стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб*єктів; поділ державних організованих структур монопольного ринку.
Програма хоч і прийнята, але вцілому законодавча база демонополізації та антимонопольного регулювання перебуває в Україні на початковій стадії створення. Прецеденти використання на практиці норм антимонопольного регулювання майже відсутні.
З*ясовуючи теоретичні основи приватизації варто зупинитись на взаємозв*язку приватизації з інвестиційним процесом, розвитком підприємництва, з соціальним захистом, фінансово-бюджетною політикою.
Проблема інвестицій зараз в Україні стоїть дуже гостро, адже відбувається процес постійного падіння інвестицій у промислове виробництво на фоні падіння обсягів виробництва (діаграма 1.1.1, 1.1.2 с. ). На основі статистичних даних можна стверджувати, що стан виробництва в Україні в порівнянні з іншими країнами СНД одни з найгірших.[7],[8]
Відбувається падіння ВВП в Україні та падіння частки нагромадження
(діаграма 1.1.3, с. ). У 1991-1995 рр. обсяг власних інвестицій у національну економіку скоротився на 70%.[9] У 1993 р. частка нагромадження становила 9% ВНП (а в колишній УРСР - 18-21%), в країнах
Західної Європи - 25%.
За 1994 рік капіталовкладення знизились до 5% ВНП, через те, що інфляція змушує більшу частину асигнувань спрямовувати на соціальні потреби, та й падіння виробництва за останні три роки становило 30%, в 1993 році - 21,5%.
Для виходу із такого становища потрібно знаходити кошти для інвестування в виробництво. Через кризу національної економіки, дефіцит державного бюджету, великий державний борг держава не може субсидувати державні підприємства на національному рівні. Наголос робиться на залучення коштів з метою інвестування на мікрорівні за рахунок: прибутку; амортизаційних відрахувань; розповсюдження цінних паперів.
В цьому плані знову ж виграють приватні підприємства.
Але за оцінками експертів світового банку найближчі 3-5 років економіка
України не зможе розвиватися лише за рахунок власних нагромаджень. Важкі економічні умови змушують Україну залучати іноземний капітал. Частково один із методів залучення іноземного капіталу - це доступ інозмного інвестора до проведення конкурсів, аукціонів, торгів в процесі приватизації, створення спільних підприємств. Було багато дорікань стосовно того, що цей процес гальмується. А це має свій сенс, адже вкладається іноземний капітал в підприємства, що не виробляють нову продукцію: 80% спільних підприємств займаються посередницькою діяльністю; 15% надають послуги, і лише 5% займаються виробництвом.
Відсутність стабільної законодавчої бази, нормально працюючих банків і цивілізованої банківської конкуренції, гарантій зарубіжному інвестуванню поки що стримує іноземний капітал, але враховуючи високий рівень прибутку в Україні, неосвоєний ринок товарів, послуг, технологій, кваліфіковану й дешеву робочу силу, наявність високоякісної і недорогої сировини, сільськогосподарських ресурсів та інших факторів, то на сучасному етапі, можливий приплив іноземного капіталу до України.
Тому потрібний зважений підхід до участі іноземного капіталу як у приватизації, так і взагалі в інвестуванні Української економіки.
Для розвитку ініціативної підприємницької діяльності необхідна лібералізація господарських зв*язків, надання свободи в укладанні контрактів як на рівні країни, так і на рівні міжнародних економічних відносин, формування ринкової інфраструктури (комерційних банків, фондових та товарних бірж, інвестиційних фондів, страхових компаній, торгових домів), структурні перетворення в економіці - її демілітарізація, розвиток галузей з високим рівнем НТП, прискорений розвиток галузей пов*язаних з виробництвом товарів споживання, створення ситеми макроекономічного регулювання через податкові та кредитно-фінансові механізми.
В процесі приватизації чільне місце займає проблема становлення прошарку людей, спроможних до самостійної господарської діяльності - підприємців.
Без цього прошарку господарська система була позбавлена соціальної бази, її основи в соціально-економічній структурі суспільства. А з її становленням буде неможливе повернення до одержавленої економіки. Ця проблема має ту складність, що за десятиліття диктату держави в економіці було знищено здібність більшої частини населення до самостійної господарської діяльності і втрачено у великій мірі такі якості, як ініціатива, підприємництво, здатність приймати рішення і нести відповідальність.
Формування приватного власника - це процес тривалий. Навіть у розвинутих країнах підприємці становлять не більше 10% працездатного населення.
Власник крім всього іншого може бути і різним по якості підприємцем. В США
53% новостворених підприємств розорюються в першій рік існування. Зазнають збитків і розорюються багато великих фірм. В зв*язку з цим необхідна програма підтримки та розвитку підприємництва, наприклад, система пільг, податкових кредитів для починаючих підприємців. Є й інша точка зору стосовно цієї проблеми В.Хмельнюк вважає, що зовсім не потрібно становлення підприємців, адже жалюгідне існування державних підприємств викликане не самою формою власності, а тим, що держава як власник неефективно ними управляє.[68.25]
Приватизація стала основою економічних реформ як у країнах з розвинутою економікою, так і у країнах, що не перебувають у перехідному періоді до неї. Це пов*язане з тим, що:
- приватизація дозволяє збалансувати бюджет. Хоч виручають грошей від продажу майна небагато, але зменшуються дотації державному сектору;
- продаж державного майна за готівкові гроші створює антиінфляційний ефект, тобто вилучаються з обігу зайві гроші, які не були забезпечені товарною масою;
- з приватизацією з*являється можливість створення внутрішніх фінансових ринків;
- полегшується доступ українських фірм на світовий ринок. Особливо активно відбувається зворотний процес, відбувається (теоретично) приплив іноземних технологій.
Основним аргументом на користь приватизації є те, що вона підвищує ефективність тим, що: а) у фірмі, що знаходиться в приватній власності рішення найменш політично обумовлені, робітники й управлінці отримують більшу заробітну плату, пов*язану з продуктивністю і доходністю; б) управління приватними підприємствами здійснюють власники, а не зацікавлені чиновники; в) підвищується рівень компетенції та свободи в управлінні підприємствами.
Але ні в якому разі не можна ставити приватизацію як самоціль і за будь- якої ціни її досягати. В пресі часто зустрічається тлумачення причин сповільнення темпів приватизації. Серед них називають:
1) "...несвоєчасність затвердження переліку об*єктів, що підлягають приватизації місцевими органами влади. Адже по деяких областях списки об*єктів, що підлягають приватизації у 1995 р., були остаточно прийняті місцевими Радами лише в середині 1995р"[31.3]
2) "...несвоєчасний перегляд занижених завдань, які кожна з областей для себе визначила і які не співпадають із запланованими..."
3) пізнє прийняття методики приватизації;
4) обов*язкова аудиторська перевірка об*єктів перед приватизацією.
Якщо з першим та третім пунктом можна погодитись, то два інші викликають сумніви. Приватизація в Україні перетворилася з процесу трансформування форм власності з метою підвищення ефективності виробництва в самоціль, досягенню якої перешкоджає навіть незалежна фінансова експертиза.
Це все дає вигоду і споживачу і всьому суспільству. Але приватизація не завжди здійснюється для тривалого підвищення ефективності економіки. У багатьох країнах приватизацію розглядали як останню спробу зібрати державні доходи, коли інших методів ставало замало. Приватизація як у розвинутих, так і у менш розвинутих країнах була безпосередньо або опосередковано пов*язана з розміром державного боргу.[69.4] Наприклад, в США головним стимулом приватизації було зменшення чисельності уряду, дефіциту федерального бюджету. Приватизація була головною частиною зусиль адміністрації Рейгана зменшити чисельність уряду та збалансувати бюджет.
Однією з причин прискорення приватизації в Угорщині, була спроба виправити державний дефіцит. В Польші приватизаційна програма була значною мірою продиктована нездатністю держави продовжувати підтримку нерентабельні державних компаній.
Згадані приклади дозволяють припустити існування важливого зв*язку між приватизаційними програмами та розміром державного дефіциту. Соціальні проблеми, що пов*язані з фінансовим станом країни, можуть перешкодити приватизації. Наприклад, у Польщі поширене безробіття, що виникло у 1991 році, змусило призупинити процес приватизації, доки економіка дещо відновиться й рівень безробіття спаде. З іншого боку, відносно здорове положення Чехії сприяло виконанню приватизаційної програми. У Греції, бюджетний дефіцит складає серйозну загрозу для всього приватизаційного плану. Одні бояться, що приватизаційні об*єкти будуть продаватися дуже дешево, а інші, що державні витрати можуть навіть збільшитись внаслідок виплат та компенсацій звільненим працівникам. На думку В.Хмельнюка передача неефективних державних фірм в приватні руки викличе скорочення персоналу, зменшення заробітної плати, приведе до ліквідації соціальних пільг, а як результат - до збільшення витрат з бюджетів різних рівнів, а отже і збільшення дефіциту державного бюджету. Що стосується скорочення зар.плати після приватизації - питання дискусійне, а от відносно скорочення персоналу та ліквідації соціальних пільг в процесі приватизації можна погодитись. На приватних підприємствах для керівника з*являється можливість проводити більш жорстку політику в галузі трудових відносин (адже профспілки ослабли). Така ситуація не типова для процесу приватизації в Європейських країнах, але практикується в Латинської Америці, Чілі, Мексиці. В.Хмельнюк вважає, що державна власність має бути лише проданою, що приведе до більш раціонального використання основних коштів, дозволить подолати дефіцит державного бюджету, інфляцію.[68.35]
На його думку, та програма приватизації, що діє в Україні неефективна в силу таких причин:
1) Ринок вимагає швидкого становлення конкуренції, періорієнтації нерентабельних виробництв, прискорення розвитку підприємств, що випускають продукцію підвищеного попиту. Для створення ефективного виробництва в
Україні необхідно вивести з обороту 2/3 кількісного складу потужностей, які технічно і технологічно застаріли. З іншого боку, ці потужності є монопольними, особливих резервів потужностей та інвестицій Україна не має.
Однак замість структурної перебудови, ліквідації збиткових господарств, в економіці відбувається постійне падіння обсягів виробництва, інфляція, падіння інвестування.
2) У населення та підприємств немає коштів для значної структурної перебудови виробництва. "Тіньовим" же капіталом викупаються лише найцінніші об*єкти. Якщо ж дозволити вільний викуп власності в Україні іноземним фірмам, то Україна перетвориться в сировинний придаток. В.Хмельнюк в силу того, що сам працює директором фірми, має суб*єктивний погляд на приватизацію. За його словами частка власності, яку може викупити керівник підприємства, має бути не менше 25-30% вартості об*єкта і він повинен мати право володіти контрольним пакетом акцій. Ті варіанти приватизації, що існують зараз відсікають директорів від управління акціонерним товариством, утруднюють процес прийняття рішень. Він задає риторичне запитання: навіщо підвищувати рентабельність, якщо директор не бере участі у власності.
У літературі часто зустрічається негативне відношення до приватизації.
Професор Гош вважає, що "нічійну" власність в процесі приватизації прибирають до рук управлінці.[12.18] Виручені від приватизації кошти ідуть на фінансування бюджетних витрат, тобто "проїдаються". Гош вважає, що
"...роздержавлення потрібно ввести в закономірне русло": воно має здійснюватись гласно; ініціатива повинна йти від трудящих; кошти від приватизації потрібно направляти на розвиток виробництва.
Також є сумніви в тому, що приватизація стала справедливим інструментом для виходу економіки з кризи. Адже її результати можуть вплинути на розвиток України лише через декілька років.
Зав*ялова Г.В. стверджує, що в результаті приватизації монопольна структура виробництва майже не змінюється, а подрібнення виробництва руйнує сталі технологічні зв*язки.[20.8] В сфері обігу зростає спекулятивний матеріал.
В результаті приватизації державні підприємства іноді потрапляють в руки кримінальних елементів. Як правило їх володарями стають через підставних осіб чиновинки та номенклатура. Працівники ж бюджетної сфери виявились відірваними від процесу приватизації. З точки зору цього автора, приватизація, яка здійснюється адміністративними методами орієнтується на формальні кількісні показники. Вона руйнує державну власність, але не створює приватну. Я повністю згодна з тією точкою зору, що роздача власності не формує почуття відповідальності, почуття власника. Якщо ж при такій приватизації відбувається продаж основних фондів, то справа інша.
На мою думку приватизація - це невід*ємна складова частина загального процесу економічних реформ. Її успішне проведення можливе лише за належних загально-економічних передумов, але не потрібно приватизацію перетворювати в самоціль. Я поділяю погляд Зав*ялової В.Г., що в процесі приватизації ні в якому разі не можна розривати технологічні цикли, руйнувати діючий виробничий потенціал, не створюючи нічого більш продуктивного та конкурентноспроможного. Приватизація необхідна в тих випадках, коли буде доведено, що вона спирятиме покращенню економічних показників підприємств та економічному росту України вцілому.
Лукінов І. вважає, що поспішна , поверхова приватизація, без детальних розрахунків і техніко-економічних обгрунтувань крім шкоди нічого не дає. На мою думку твердження, що без розвитку більш ефективного товарного виробництва передчасне закриття діючих, хоча й технічно недосконалих підприємств, які внаслідок штучно створеного паралічу платоспроможності і втрати ринків збуту опинилися на грані банкрутства, призводить до прямого економічного занепаду має визначне значення для проведення реформ в
Україні.[38.8]
Таку думку підтримує і В.Голіков. Він вважає, що прискорена приватизація здійснюється в політичних цілях - відбувається формальна зміна власника, тобто денаціоналізація. На його думку необхідний новий підхід до приватизації, за якого б ставилася мета забезпечення всім громадянам рівних прав у привласненні народної власності. "Слід йти шляхом, на якому б держава виступала гарантом успіху й прибутковості кожного реформованого підприємства.[7.18]
Вивчення матеріалів вчених, що займаються проблемами приватизаційного процесу, дозволяє зробити слідуючи висновки.
В деяких випадках приватизація трактувалася як панацея від всіх економічних негараздів (Винецький Я., Кошик О., Максимов С.) При цьому зауважувалось, що в ході приватизації здійснюється демонополізація економіки, створюється прошарок ініціативних підприємців, з*являються малі підприємства, мобільні для нововведень. Інші вчені (Хмельнюк В., Гош О., Лукінов І., Голіков В.) дотримуються діаметрально протилежних поглядів. Вони відмічають, що приватизація не виведе економіку України із кризи, якщо при цьому будуть руйнуватися сталі економічні зв*язки, відбуватиметься передчасне закриття діючих підприємств, не будуть інвестуватись у виробництво виручені від приватизації грошові кошти. В підтримку поглядів останіх варто відмітити, що приватизація не виведе Україну із кризи, якщо вона не буде супроводжуватися позитивним впливом на економіку податкових, кредитних, фінансових важелів. Вивченням вищезгаданої проблеми займаються на сьогодняшній день і такі провідні вчені НДЕІ Мінекономіки України, як
В.Ф.Бесєдін, О.Ю.Рудченко, В.І.Білан, В.М.Вакуленко, О.Ф.Ковальов та інші.
Колектив авторів інституту опублікував в 1996 році монографію в 5 т. під редакцією В.Ф.Бесєдіна, І.К.Бондар, В.І.Пили, М.М.Якубовського, в якій на високому науковому та методичному рівні визначені основні цілі, принципи приватизації, зроблений критичний аналіз перебігу приватизаційного процесу в Україні, про зроблені основні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази приватизації. В зв*язку з тим, що на сучасному етапі необхідний перегляд концептуальних підходів до приватизації, особливого значення набуває вивчення суті цього процесу та аналіз фактичного матеріалу приватизації, вивчення концептуальних основ провадження приватизації та роздержавлення, в тому числі і аналіз основних принципів реформування комунальної власності.

2. Суть та схеми "малої" приватизації
На сучасному етапі з*явилася невідкладна потреба проаналізувати теорію і практику приватизації в Україні, щоб скоригувати існуючу нормативну базу з метою оптимізації приватизаційних процесів в майбутньому.
Приватизація в вузькому розумінні цього слова - це процес переходу будь- якої форми власності (державної, особистої, колективної) у приватну.
В широкому розумінні приватизація - це форма роздержавлення, перетворення державної власності в інші форми власності. Термін "роздержавлення" передбачає більш об*мний процес, ніж приватизація, він включає в себе також і корпоратизацію.
Закон "Про приватизацію майна державних підприємств" трактує приватизацію як процес відчуження майна, що перебуває в загальнодержавній, комунальній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.
Чільне місце в процесі приватизації займає приватизація комунальної власності. В чинному законодавстві комунальна власність визначається як різновид державної власності. Комунальна власність - частина державної власності, власність адміністративно-територіальних утворень, тобто органів влади та управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть бути підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслуговування, транспорт, промислові комплекси, заклади культури, освіти, охорони здоров*я. Більш чітке визначення комунальної власності в законодавстві відсутнє.
Приватизація невеликих підприємств комунальної власності є складовою частиною всього процесу приватизації, що відбувається на Україні. За механізмом здійснення "мала" приватизація простіша ніж "велика". Вона не несе таких кардинальних змін в структуру власності суспільства, тому з неї почали процес перетворення в Україні. Приватизацію підприємств комунальної власності можна охарактеризувати як продаж за готівкові гроші через аукціони та конкурси державних підприємств торгівлі, сфери обслуговування, невеликих промислових, транспортних, будівельних підприємств, об*єктів незавершеного будівництва індивідуальним чи груповим власникам, або шляхом оренди і послідуючого викупу цих об*єктів - зайнятим на них працівниками.
Одним із недоліків приватизації комунальної власності є невідпрацьованість системи розмежування власності на різних рівнях самоврядування, що спричиняє до невизначенності в підпорядкованості різних видів підприємств та до зловживань процесів приватизації з боку місцевих органів влади та до протистояння між органами державної та місцевої влади.
Метою мого дослідження є теоретичне і практичне опрацювання науково- методичних основ створення недержавного сектору національної економіки на матеріалах підприємств комунальної власності. Під недержавним сектором варто розуміти сукупність підприємств різних організаційно-правових форм, що створюється в результаті роздержавлення та приватизації а також в результаті створення нового капіталу. Тому термін "створення недержавного сектору" передбачає більш широкий спектр перетворень ніж приватизація та роздержавлення.
Головною метою приватизації та роздержавлення підприємств комунальної власності є створення умов для ефективного розвитку регіону, сприяти розвитку споживчого ринку у відповідності з структурою потреб області та регіону, а саме головне - забезпечити максимально можливий рівень споживання населення адміністративно-територіальних одиниць. При цьому необхідно враховувати особливості міст, регіонів.
Правовий механізм приватизації невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, легкої промисловості (текстильної, шкіряної, харчової) та інших підприємств встановлює Закон "Про приватизацію невеликих підприємств ("малу" приватизацію)". Важливим положенням цього закону є те, що можлива приватизація будівель разом із розміщеними в них об*єктами приватизації. Це здійснюється за бажанням покупця і якщо на це не має прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої Ради народних депутатів. В більшості ж країн "мала" приватизація включає лише оренду промислових приміщень.
В другому розділі закону описаний порядок продажу об*єктів малої приватизації (схема 1.2.1 с. ). Ця процедура починається з публікації відповідною Радою народних депутатів переліку об*єктів, що підлягають продажу на аукціоні чи за конкурсом. Покупці можуть подати до відповідного органу приватизації заяву про включення певного підприємства до одного із зазначених переліків об*єктів, що підлягають приватизації, додаючи інформацію про себе, пропоновані умови купівлі та експлуатації підприємства і спосіб розрахунку. Орган приватизації зобов*язаний дати відповідь на заяву протягом одного місяця. Після одержання позитивної відповіді здійснюється підготовка до приватизації підприємства: визначається його ціна за стандартними Методиками оцінки вартості; публікується інформація про об*єкт приватизації; проводиться необхідна реорганізація або ліквідація підприємства.
При аналізі перебігу приватизаційних процесів визначне місце займає розв*язання таких завдань, як визначення кількості та структури приватизованих підприємств за формами власності, за галузями народного господарства, за способами приватизації.
Згідно з Законами України, Державною програмою приватизації та Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об*єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від
02.02.1995 р. №102 визначені способи приватизації об*єктів комунальної власності:
- викуп об*єктів малої приватизації (схема 1.2.2);
- продаж об*єктів приватизації на аукціоні;
- продаж об*єктів приватизації за конкурсом.
СХЕМА 1.2.1. ПРИВАТИЗАЦІЯ
ДЕРЖАВНИХ ОБ*ЄКТІВ "МАЛОЇ" ПРИВАТИЗАЦІЇ
Складання і затвердження переліку об*єктів "малої" приватизації, що підлягають приватизації, з виділенням структурних підрозділів
Затвердження переліку сесією Місцевої Ради народних депутатів (для комунальних підприємств)
Складання графіків проведення "малої" приватизації в місті (області)
Прийняття рішення про спосіб приватизації для кожного об*єкта (конкурс чи аукціон)
Видання наказів про приватизацію об*єктів визначеним способом і прийняття в
3-денний термін рішення про оцінку вартості майна та приміщення
Проведення оцінки вартості майна та приміщення
Розгляд і затвердження акта оцінки органами приватизації - в тижневий термін
Публікація інформації про проведення аукціону (конкурсу) із зазначенням необхідних відомостей про об*єкти - в 15-денний термін
Приймання заяв на участь в аукціоні (конкурсі) протягом місяця з дня зазначеного в публікації
Підготовка і проведення аукціону (конкурсу). Укладання договорів купівлі- продажу, їх нотаріальне посвідчення
Внесення передбаченої договором плати за приватизаційні об*єкти
Підписання акта прийому-передачі - в 3-денний термін після сплати вартості об*єкта або передбаченого договором первісного внеску
СХЕМА 1.2.2. Продаж об*єктів малої приватизації шляхом викупу
Згідно із Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України
"Про приватизацію невеликих державних підприємств ("малу" приватизацію)" такий спосіб приватизації, як викуп майна зданого в оренду не використовується. Це положення має позитивно вплинути на приватизаційний процес, збільшивши питому вагу конкурентних способів приватизації.
Згідно з наказом Фонду державного майна України від 02.02.95 р. №102 викуп майна цілісних майнових комплексів, переданого в оренду, чи майна структурного підрозділу, котрий може бути виділений в цілісний майновий комплекс, відбувається з дозволу орендатора. Будинки, споруди за бажанням покупця приватизуються разом з розміщеними в них об*єктами приватизації.
Проаналізувати приватизацію об*єктів можна за допомогою схеми (схема 1.2.3 с. ).

СХЕМА 1.2.3. ПРИВАТИЗАЦІЯ
ОБ*ЄКТІВ МАЛОЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ , ПЕРЕДАНИХ В ОРЕНДУ
Одержання згоди орендаря на приватизацію орендованого майна способом викупу товариством покупців
Внесення об*єктів малої приватизації, переданих в оренду, до загального переліку об*єктів, що підлягають приватизації
Повідомлення орендаря про внесення об*єкта, що орендується, до переліку об*єктів, які підлягають приватизації
Одержання від орендаря або створеного ним товариства покупців заяви на приватизацію об*єкта, що орендується, та його згоди на припинення договору оренди за згодою сторін
Включення об*єкта до преліку об*єктів, що підлягають приватизації визначеним способом (прямий викуп). Прийняття рішення про приватизацію вказаної категорії об*єктів - у 10-денний термін
Опублікування інформації про об*єкти, що підлягають приватизації шляхом викупу, в засобах масової інформації - в 15-денний термін
Підготовка об*єкта до приватизації. Прийняття рішення про оцінку вартості майна приміщення - в 3-денний термін
Проведення оцінки вартості об*єкта приватизації
Затвердження результатів оцінки і всього пакета необхідних документів - у тижневий термін
Укладання договорів куп...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2017.04.20
Просмотров: 94

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!