Главная / Рефераты / Рефераты по экономике

Реферат: Малий бізнес та проблеми його розвитку в Україні


смотреть на рефераты похожие на "Малий бізнес та проблеми його розвитку в Україні"
МІСЦЕ, РОЛЬ ТА ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ
Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки.
Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно- командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, так і на макро- економічному рівні. Одним з перспективних напрямів створення конкурентно- ринкового середовища є розвиток малого бізнесу.
МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є малий бізнес.
Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що мале підприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і при підтримці з боку держави - тенденційно інноваційні, гнучкі і витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.
Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень в межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він постає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.
Об’єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості щодо науково-технічного прогресу тощо.
Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб’єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб’єкта. Підприємництво виступає рушійною силою соціально- економічного розвитку.
Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання.
Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.
В структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Але на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.
Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку.
Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб’єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.
Суть та значення малого бізнесу полягає у тому, що він є провідним сектором ринкової економіки; складає основу дрібнотоварного виробництва; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживацькими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції (схема 2.1).
Схема 2.1
Суть та значення малого бізнесу
МАЛИЙ БІЗНЕС
Це
ПРОВІДНИЙ СЕКТОР РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Складає
ОСНОВУ ДРІБНОТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
Визначає
ТЕМПИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
СТРУКТУРУ ТА ЯКІСНУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВНУТРІШНЬОГО ВАЛОВОГО
ПРОДУКТУ
СТУПІНЬ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Здійснює
СТРУКТУРНУ ПЕРЕБУДОВУ ЕКОНОМІКИ
ШВИДКУ ОКУПНІСТЬ ЗАТРАТ
СВОБОДУ РИНКОВОГО ВИБОРУ
Забезпечує
НАСИЧЕННЯ РИНКУ ТОВАРАМИ ТА ПОСЛУГАМИ
РЕАЛІЗАЦІЮ ІННОВАЦІЙ
ДОДАТКОВІ РОБОЧІ МІСЦЯ
Характеризується
ВИСОКОЮ МОБІЛЬНІСТЮ
РАЦІОНАЛЬНИМИ ФОРМАМИ УПРАВЛІННЯ
Формує
СОЦІАЛЬНИЙ ПРОШАРОК ПІДПРИЄМЦІВ-ВЛАСНИКІВ
ОСНОВУ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ
Сприяє
ПОСЛАБЛЕННЮ МОНОПОЛІЗМУ
РОЗВИТКУ КОНКУРЕНЦІЇ

Роль і місце малого бізнесу в національній економіці найкраще проявляється в притаманних йому функціях. Розглядаючи функції малого бізнесу у стабільній ринковій економіці, слід наголосити на наступному:
По-перше, неоцінений внесок малого бізнесу в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов’язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Малий бізнес допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо він є антимонопольним по самій своїй природі, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок багаточисельності елементів, що його складають, та їх високого динамізму в значно меншій мірі піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.
По-друге, малий бізнес, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкісті. Ця його риса здобула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу
(НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.
По-третє, величезним є внесок малого бізнесу в здійснення прориву по ряду важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, малий бізнес тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з’явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у
США на сектор малого бізнесу припадає близько 50% науково-технічних розробок.
По-четверте, малий бізнес робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція проявляється у здатності малого бізнесу створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період криз 70-80-х років в розвинутих країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.
По-п’яте, важлива функція малого бізнесу полягає в пом’якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме він є фундаментальною основою формування середнього класу. Отже, він виконує функцію послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі. Без орієнтації на таку соціальну базу ринкового середовища, яким є середній клас, запроваджені реформи приречені на провал.
Отже, роль та функції малого бізнесу з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально- політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.
За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб’єкти малого бізнесу, які не вимагають великих стартових інвестицій, мають швидке обертання ресурсів, спроможні при певній підтримці найбільш швидко і економічно доцільно вирішувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.
Таким чином, малий бізнес є невід’ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динамічна та гнучка форма ділового життя. Саме в секторі малого підприємництва створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого підприємництва.
Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає у тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб’єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.
Так, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється по країнах - від 94% у Великобританії до 99,9% у Франції.
Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні чотири роки збільшилась майже вдвічі (з 50496 у 1992 році до 91601 станом на 1 січня
1996 року).
Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так частка МСП у загальній кількості зайнятих становить понад половину у США та Франції (54%), у країнах ЄС
(72%), в Італії (73%), в Японії (78%).
В Україні ж станом на 1 січня 1996 року середньооблікова кількість працівників малих підприємств становила 1042,2 тис. чоловік, тобто - лише
4,6% зайнятого населення. В Російській Федерації цей показник становив
9,6%. Більше половини ВВП у зазначених країнах припадає на сектор малого підприємництва та середнього бізнесу. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 10-12 разів менша, ніж у розвинутих країнах, і становить лише близько 5,5%. В Російській Федерації цей показник вдвічі більше - 10-11% (табл. 2.1, мал.2.1).
Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного господарства
України, то частка малих підприємств у балансовому прибутку за I півріччя
1996 року значно вище - 8%, а в окремих галузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу. Зокрема, у торгівлі та громадському харчуванні цей показник становить 72,3%, в побутовому обслуговуванні населення - 57,1%, постачанні та збуті - 23,4%, будівництві - 20% (табл.
2.2).
Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки. Але малий бізнес має також і значні соціально- психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.
Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських відносинах та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов’язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих, між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.
Малий бізнес здатен залучати до роботи на своїх підприємствах таких спеціалістів, які працюють на свій страх та ризик і навіть за меншу винагороду. Причина такої зацікавленості полягає у тяжінні до самостійності та реалізації своїх потенційних творчих можливостей, що значно важче зробити на великих підприємствах.
Отже, відродження і розвиток малого бізнесу в Україні вкрай необхідні.
Становлення значної кількості суб’єктів малого бізнесу має, безперечно, позитивне значення для національної економіки, що в значній мірі обумовить створення сучасної ринкової економіки з соціальною спрямованістю.
МОНІТОРИНГ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ
Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки, яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.
Найбільш інтенсивно малий бізнес розвивався у 1992 році, тобто після прийняття законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в
Україні” та інших, які спонукали підприємливих людей на законних підставах започаткувати свою справу, спробувати себе в бізнесі. Сприяли цьому і пільги в оподаткуванні новоутворених малих підприємств, що, з іншого боку, спонукало до зменшення кооперативів з наступним створенням нових малих підприємств. Діюче законодавство не зобов’язувало та й не дозволяло податковим органам встановлювати джерела надходження майна в новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуванні надавались як підприємствам, що були створені громадянами, які раніше не займалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадяни вносили майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місце перереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не надавалася.
У 1995 році (порівняно з 1991р.) кількість малих підприємств збільшилася майже в 4,7 раза, а кількість фермерських господарств майже в 17 разів, однак кількість діючих кооперативів зменшилась більше ніж в 6,2 раза.
Водночас, вже у 1992-1993 роках проявляються негативні тенденції у процесі становлення та розвитку малого бізнесу. Про це свідчить динаміка зміни кількості суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств і кооперативів
Найбільш суттєвий спад темпів приросту кількості працюючих порівняно із темпами приросту кількості суб’єктів господарювання відбувся по малих підприємствах у 1994 році, відповідно 95% проти 106,4%. Це є свідченням того, що вже в 1993-1994 роках малі підприємства не були зацікавлені в розширенні своєї діяльності, особливо в сфері матеріального виробництва, що підтверджується і аналізом структури розподілу діючих малих підприємств за галузями економіки.
В Україні, особливістю якої досі є високомонополізована структура економіки, мале підприємництво поки що посідає незначне місце. Так, станом на 1.01.96р. діяло 91,6 тис. малих підприємств і 4,4 тис. кооперативів.
Середньооблікова кількість працівників малих підприємств становить 1042,4 тис. чоловік, кооперативів - 82,5 тис. чоловік. Крім того, налічується 859 тис. громадян-підприємців та майже 90 тис. зайнятих у фермерських господарствах. Тобто на 01.01.96р. всього у малому підприємництві (за зазначеними категоріями) кількість працівників становила понад 2 млн. чоловік - це близько 10% зайнятого населення України (табл. 2.4).
Відбувається не лише уповільнення темпів росту малого бізнесу, а й його масштабів. Так, за офіційними даними Міністерства статистики України за підсумками І півріччя 1996 року кількість малих підприємств зменшилась більш ніж на 6 тис. (-6,6%) і становила 85510, кооперативів на 1,2 тис. (-
26%), кількість фермерських господарств практично залишилася на тому ж рівні - 35266 (101,4%). Загальна кількість суб’єктів малого бізнесу (за зазначеними категоріями) зменшилась на 5,2% і становила 124044 (табл. 2.3).
Абсолютне скорочення діючих малих підприємств зафіксоване у 1996 році вперше за весь час становлення малого бізнесу в Україні. Те ж саме стосується і середньорічної кількості працівників малих підприємств, яка у порівнянні з попереднім роком зменшилась у 1994 році на 5%, а у 1996 році - майже на 10% і становила на 1 липня 1996 року 938943 чол. У 1996 році вперше відбулося також абсолютне скорочення кількості зайнятих у малому бізнесі на 126,5 тис. чол. (-6,1%), яка становила 1944,6 тис. Чоловік
Відбуваються певні зміни у структурі малого бізнесу і за формами власності.
Кількість зайнятих на державних малих підприємствах у 1995 році становила
4,4%. Найбільша питома вага їх з колективною формою власності - 63,2%, з приватною - 32,3%. У 1996 році відповідно - 3,2%; 67,2%; 29,1% (табл.2.5, мал.2.5). Майже таке ж структурне співвідношення за формами власності і за іншими показниками, зокрема, відносно балансового прибутку та виручки від реалізації.
Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все ж таки дозволяють простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малого підприємництва. Практично в усіх галузях господарства України не спостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств. Однак, насторожує той факт, що не відбувається тенденції до росту питомої ваги чисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничій діяльності. Так, у 1993 році в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, заготівлі і посередницькій діяльності було зайнято 252,6 тис. чоловік, тобто 24,3%, у 1994 році цей показник становив 29,1%, у 1995 - 34,5%. Таким чином, у зазначених галузях у 1995 році працювала понад третина працівників малих підприємств.
Водночас слід зазначити тенденції зменшення питомої ваги зайнятих саме у виробничому секторі. Так, за період з 1993 року по 1995 рік питома вага працівників малих підприємств у промисловості скоротилася з 25,1% до 21,1%, у будівництві - з 25,5% до 22,0%, у сільському господарстві - з 1,2% до
1,0%. Майже вдвічі скоротився цей показник у науці та науковому обслуговуванні - з 6,1% до 3,4%.
У зв’язку з нестабільністю стану української економіки та законодавства значна частина малих підприємств диверсифікує свою діяльність і, по суті, вони є багатопрофільними підприємствами. Це істотно підвищує їх становище на ринку за рахунок внутрішнього перерозподілу ресурсів і діяльності в різних сегментах ринку.
Враховуючи важливість для України аграрного сектора економіки, доцільно проаналізувати тенденції розвитку фермерських господарств (табл.2.3).
Найбільш високий темп їх приросту (699,8%) був відмічений в 1992 році. В наступні роки він зменшувався: в 1993 році - 188,9%, в 1994 році - 115,3%, в 1995 році - 108,7% та в 1996 році, станом на 01 жовтня, - 101,7%. Така ж тенденція, але з трохи меншою інтенсивністю, відмічається і в зміні площ сільськогосподарських угідь, що були надані фермерським господарствам
(1992р. - 736,3%; 1993р. - 191,0%; 1994р. - 125,3%; 1995р. - 112,4%; 1996р.
- 104,3%). В 1991 році найбільша кількість фермерських господарств була розташована в Південно-Західному економічному районі - 48% від їх загальної кількості. На Донецько-Придніпровський та Південний економічні райони припадало відповідно 30% та 22%. Але в наступні роки в Донецько-
Придніпровському та Південному економічних районах фермерські господарства розвивалися більш інтенсивно, тому в 1995 році на ці райони припадало по
37% їх загальної кількості, а на Південно-Західній економічний район - 26%.
На 1 жовтня 1996 року в розрахунку на одне фермерське господарство припадало в середньому по Україні 23га сільськогосподарських угідь. В розрізі регіонів цей показник має також значні відмінності. Найбільш високим він є в Луганській області (42га), а найбільш низьким в
Закарпатській області (4га). Вищим від середнього по Україні він є в областях: Дніпропетровській (29га), Запорізькій (32га), Кіровоградській
(36га), Полтавській (27га), Сумській (29га), Харківській (34га),
Херсонській (34га) та Чернігівській (30 га). Нижчим від середнього по
Україні він є в Автономній Республіці Крим (16 га), та в областях:
Вінницькій (22 га), Волинській (16 га), Житомирській (18 га), Івано-
Франківській (9га), Львівській (12га), Миколаївській (21га), Одеській
(15га), Рівненській (13га), Тернопільській (15га), Хмельницькій (22га) та
Чернівецькій (6га) (мал. 2.6). Така розбіжність цього показника пояснюється, з одного боку, особливостями ведення сільського господарства в різних економічних районах, а з іншого - різним ставленням до розвитку фермерства з боку регіональних та місцевих органів державної влади, що, у свою чергу, підтверджує відсутність чіткої державної політики розвитку фермерських господарств.
Зворотною реакцією з боку населення на різні підходи регіональних та місцевих органів влади до розвитку фермерства є кількість поданих заяв про бажання стати фермером. Так в 1995 році найбільша їх кількість зафіксована в областях: Одеській (418), Донецькій (218), Закарпатській (252),
Дніпропетровській (234), Миколаївській (226), Запорізькій (214), Київській
(137), Кіровоградській (163) та Херсонській (130). Найменша кількість заяв подана в областях: Чернігівській (7), Житомирській (17), Хмельницькій (19),
Вінницькій (22), Тернопільській (26), Чернівецькій (26), Рівненській (33),
Львівській (38) й Черкаській (43).
Потяг людей до вільного господарювання, традиції шанувати землю- годувальницю, активність населення зобов’язували і зобов’язують владні державні структури проводити земельне реформування виважено, враховуючи регіональні особливості і, звичайно, спираючись на чинне законодавство.
Так, наприклад, Івано-Франківська область першою в Україні розпочала комплексну реформу землі. Тут єдині в Україні не пішли шляхом суцільної передачі земель у колективну власність, а насправді забезпечують своїм жителям добровільний вибір форм власності та господарювання. І як наслідок, індивідуальний сектор, що використовує 53 відсотки усіх сільськогосподарських угідь, виробляв у 1996 році три чверті валової сільськогосподарської продукції. Практично майже вся картопля, плоди і ягоди вирощуються в особистих та фермерських господарствах. Вони ж дають
75% м’яса, 82% молока, 83% яєць.
Саме завдяки реформуванню на селі Івано-Франківщина виробляє найбільше серед областей України сільськогосподарської продукції в розрахунку на 100 га угідь, а спад виробництва за 1991-1995 роки становить 18,5 відсотка проти 35 в Україні. Зміни відбуваються на підставі регіональної програми земельної реформи та приватизації землі, розробленої ще в 1992 році. Суть її в тому, що землі, призначені для товарного сільськогосподарського виробництва, спочатку передаються із державної в приватну власність у межах середньої земельної частки без визначення в натурі для громадян, включаючи соціальну сферу на селі. Право власності підтверджується сертифікатом, затвердженим обласною Радою народних депутатів відповідно до Указу
Президента України від 10 листопада 1994 року. Одночасно в усіх колективних господарствах проведено паювання майна для працюючих і пенсіонерів, а також ряд господарств визначили частку майна вибулих та померлих колгоспників, спадкоємці яких претендують на відповідний пай. Після видачі сертифікатів розробляються схеми можливих варіантів реструктуризації існуючого господарства та розподілу земель як рекомендації власникам майнових паїв та земельних часток для добровільного вибору форм власності та господарювання, щоб не допустити некерованого роздроблення землі та формальної зміни не так господарських відносин, як вивіски. Формуються різні за величиною та напрямком господарства на приватній основі. Наприклад, в гірській місцевості створюються в основному індивідуальні малі господарства, в передгірській - невеликі, а в низинній - великі господарства. Регіональний підхід дає:
- змогу власникам землі та майна існуючого господарства добровільно визначатися в подальшому формуванні нових ефективних господарств на приватній основі та створювати конкурентне середовище;
- право здавати свою земельну частку та майновий пай в оренду ефективним господарям;
- можливість державним органам здійснювати реальне управління і контроль за процесом роздержавлення та перерозподілом земель.
Орендні відносини забезпечують власників земельних часток в разі банкрутства існуючого господарства від позбавлення власності на землю через заборгованість чи заставу. Новоутворені на приватній основі господарства можуть одержувати землю також у колективну власність чи у власність юридичних осіб тільки в межах своєї сумарної земельної частки за заявами власників сертифікатів. Землі пенсіонерів, працівників соціальної сфери, інших галузей сільського господарства використовуються товаровиробниками на орендних відносинах, включаючи оренду з правом викупу. На 1 січня 1997 року відповідно до проектів роздержавлення та приватизації видано майже 150 тисяч сертифікатів обласного зразка на 87 відсотків усіх земель, що підлягають приватизації.
Становлення малого підприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному (територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва в регіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуже неоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманні тільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська.
Області, де переважає сільське господарство, - Вінницька, Житомирська,
Кіровоградська, Полтавська, Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія, - Одеська, Київська, Харківська.
Рівень розвитку малого підприємництва в областях України також неоднаковий.
Однією з причин труднощів та структурних збочень у недержавному секторі є відсутність системи територіального управління та територіальної політики щодо розвитку підприємницької діяльності.
Цей висновок можна підкріпити аналізом стану малого підприємництва в
Україні з урахуванням регіонального аспекту.
Проаналізуємо кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 1000 чоловік. У середньому по Україні цей показник дорівнює 1,46. Стосовно зареєстрованих малих підприємств цей чинник вищий, майже в три рази - 4,6
(мал. 2.7). В регіональному аспекті цей показник має великі розбіжності.
Так, набагато вищий показник, ніж у середньому по країні, у
Дніпропетровській та Харківській областях (2,22 і 2,19 відповідно), в місті
Києві (2,6), Автономній Республіці Крим (2,0). Разом з тим у таких областях як Чернігівська, Вінницька, Житомирська він нижче від середнього більш як у два рази (0,61; 0,63; 0,72 відповідно). Значно нижче показники у
Тернопільській (0,80), Кіровоградській (0,81), Херсонській (0,82) та
Закарпатській (0,83) областях.
Досить широкий діапазон коливання і показника продуктивності праці
(відношення виручки від реалізації до середньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивності праці зокрема у Львівській,
Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільській областях.
Аналіз свідчить, що розвиток малого підприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу роль відіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічний потенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів, ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринкової інфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населення даного регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці та впровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективної територіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятиме формуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.
. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ МАЛОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ
Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейні позики.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).
У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).
Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.
Фінанси суб’єктів ...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2018.02.09
Просмотров: 22

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!