Главная / Рефераты / Рефераты по уголовному праву
Реферат: Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання
Notice: Undefined variable: ref_img in /home/area7ru/area7.ru/docs/referat.php on line 323
Міністерство освіти України
Запорізький державний університет
До захисту допущений
Зав. кафедрою кримінального права та кримінології
(підпис)
Дудоров О. О.
25 травня 1999 року
Дипломна робота
на тему: «Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання»
Виконав Мягченко Андрій Олегович
5 травня 1999 р. _
(підпис)
Керівник канд. юр. наук С. О. Тіщенкова
(посада) (ім`я, по батькові,
(підпис) прізвище)
Нормоконтролер _ Т. О. Коломоєць
(підпис) (ім`я, по батькові, прізвище)
Перелік скорочень, умовних символів
абз. – абзац;
ЗЕД - зовнішньоекономічна діяльність;
ІРЛ – індивідуальний режим ліцензування;
КпАП – кодекс про адміністративні порушення;
КК – кримінальний кодекс;
КМ – Кабінет Міністрів;
МЗЕЗ – Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків;
МВБУ – Міжбанківська валютна біржа України;
НБУ – Національний банк України; п. – пункт; пп. – підпункт; ст. – стаття;
США – Сполучені Штати Америки; ч. – частина;
Реферат
Дана робота складається із сторінок, у тексті зустрічаються скорочення типу ЗЕД, КК.
При написанні дипломної роботи було використано джерела.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, перелік посилань, список використаної літератури.
Мета роботи: висвітлення та аналіз юридичної відповідальності в сфері валютного законодавства; виявлення недоліків та проблем застосування на практиці норм, що регулюють валютні відносини.
Задачі роботи:
1) дослідити розвиток нормативної бази, регулюючій валютні відносини;
2) проаналізувати чинне законодавство в сфері валютного регулювання;
3) дати характеристику основним нормативним актам валютного регулювання;
4) дати характеристику кримінальної відповідальності в сфері валютного регулювання;
5) дати характеристику адмінистративної відповідальності в сфері валютного регулювання;
6) висвитити спеціальні санкції за порушення зовнішньоекономічної діяльності.
Об`єкт дослідження: юридична відповідальність в сфері валютного регулювання.
Предмет дослідження: різноманітних видів юридичної відповідальності, котрі застосовуються до порушників валютного законодавства.
Методи дослідження: логіко-правовий, системний, порівняльно-правовий, метод аналізу та синтезу, співставлення.
Основні терміни: зовнішньоекономічна діяльність, юридична відповідальність, валютне законодавство, резиденти, нерезиденти, уповноважені банки, валюта, валютні цінності.
Зміст
Вступ…..5
Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання
I Правові засади валютного регулювання в Україні 7
I.1 Розвиток та формування нормативної бази регулюючої валютні відносини… 7
I.2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання...…15
II Відповідальність за порушення валютного законодавства.20
II.1 Характеристика кримінальної відповідальності…..…20
ІІ.2 Адміністративна відповідальність...48
ІІ.3 Спеціальні санкції51
Висновки….. 61
Перелік посилань…...63
Перелік літератури 67
I.
Правові засади валютного регулювання в Україні.
I.1 Розвиток та формування нормативної бази, регулюючої валютні відносини.
Вітчизняна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських звязків між республіками колишнього Радянського
Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції тощо.
Нормативно-правові умови управління валютною сферою були закладені ще прийняттям 16 квітня 1991 року Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1). В цьому Законі вперше були сформульовані такі поняття як валютні кошти, валютні цінності, зовнішньоекономічна діяльність (далі —
ЗЕД), іноземна валюта та інші. Наприклад, Закон ототожнював поняття валютні кошти і валютні цінності і визначав, що це:
- іноземна валюта готівкою;
- платіжні документи (чеки, векселі, тратти, акредитиви) в іноземній валюті;
- цінні папери (акції, облігації, бони, векселі та інші) в іноземній валюті;
- золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також цінні папери номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені.
Поняття «іноземна валюта» Закон визначав як:
- валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави;
- платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях;
- кошти у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях, які знаходяться на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України та за її межами(2).
Також цим Законом встановлювались основні принципи, види, основи, ЗЕД, були визначенні субєкти, а також органи державного регулювання ЗЕД. Так стаття 9 «Закону про ЗЕД» (3) визначала, що найвищим органом здійснюючим державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України.
Також до органів державного регулювання ЗЕД входили ще: Кабінет
Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних звязків і торгівлі України, Державна митна служба України,
Антимонопольний комітет, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, а також органи місцевого управління (стаття 10) (4). Треба визначити, що в цей перелік контролюючих органів Антимонопольний комітет і Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі були введені лише у 1995 році.
В розділі 6 Закону України «Про ЗЕД» (5) була визначена відповідальність субєктів ЗЕД; Згідно із статтею 33 було встановлено, що у сфері ЗЕД, що визначається цим та повязаними з ним Законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності:
- майнова відповідальність;
- кримінальна
Згідно із Законом (6) майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.
В результаті прийняття цього Закону первинні господарські ланки отримали право на самостійну участь в галузі валютних відносин.
Що до безпосерднього валютного контролю, то він почав здійснюватись в
Україні відразу після проголошення її незалежності та виходу з рубльової зони у листопаді 1992 року. Саме з листопада 1992 року по березень 1993 року формувалась правова система валютного регулювання.
Головним документом у цій сфері цього періоду став Декрет Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет) (7). Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обовязкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обовязкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обовязки субєктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.
Стаття 1 Декрету (8) визначає терміни, що в ньому використовуються.
Вони дещо відрізняються від тих, що дає Закон України «Про ЗЕД» Так під валютними цінностями Декрет розуміє:
- «валюта України»;
- «грошові знаки у вигляді банкнот, білетів державної скарбниці, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилученні або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що в обігу, кошти на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України»;
- «платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі
(тратти) та інші) в валюті Україні.
Таким чином, якщо порівнювати поняття валютних цінностей, котрі дали
Закон «Про ЗЕД» та Декрет, то можна побачити, що «головною» цінністю для
Декрету є валюта України у будь-якому вираженні, а для Закону — це іноземна валюта теж у будь якому вигляді, але в цих документах ці вигляди спільні, тобто «платіжні документи, цінні папери».
Якщо зробити аналіз поняття «іноземна валюта» в Законі «Про ЗЕД» та
Декреті, то можна зрозуміти, що взагалі формулювання терміну схожі, тобто і там і там присутні у визначенні «грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), платіжні документи», але в Законі «Про ЗЕД» це платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, а у Декреті — це платіжні документи у іноземній валюті або монетарних металах. Абзац 5 частини 1 статті 1 Декрета (9) визначає, що іноземна валюта це також монетарні метали — золото та метали іридієвої-платинової групи у любому вигляді, але не промислові та художні вироби, а також їх лом, чого у визначенні терміну «іноземна валюта» Закону
«Про ЗЕД» немає.
Щодо органів, що регулюють відношення в сфері валютного контролю Декрет зазначає, що головним державним органом в сфері валютного регулювання є
Національний банк України (далі — НБУ). Згідно зі статтею 13 Декрета (10)
НБУ здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, забезпечує виконання уповноваженими банками, тобто банками, які здобули право на здійснення операцій з валютними цінностями на теріторії України та за її межами шляхом отримання ліцензій, які видає НБУ, своїх функцій по здійсненню валютного контролю згідно цього Декрету та інших актів валютного законодавства України. Ця стаття також визначає ще декілька державних органів влади, які виконують функції державного контролю за виконанням вишевказаних актів усіма субєктами валютних відносин на всіх рівнях. Як було зазначено вище уповноважені банки, які отримали ліцензію
НБУ здійснюють контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами
України через ці банки.
Компетенція державних органів в сфері валютного регулювання розподіляється таким чином.
Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами на теріторії України.
Міністерство звязку України здійснює виконання поштових переказів та пересилок валютних цінностей.
Державний митний комітет здійснює контроль за виконанням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України.
На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обовязкового продажу, а також обовязкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону
України, проведення незаконних валютних операцій, звязаних з тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства.
Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих субєктів, кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості.
Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.
Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України.
Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються
НБУ.
Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані
Указом Президента України від 5 лютого 1992 року (11). Згідно з Указом, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить податки на експортерів, встановлювалась вимога обовязкового здавання (продажу) усієї валютної виручки. Таким чином, НБУ встановлював офіційні обмінні курси карбованця по відношенню до російського рубля та долара Сполучених Штатів
Америки, а рівні обмінного курсу для банківської системи встановлювались окремо на Міжбанківському валютному ринку. Це привело до множеності валютних курсів і, як наслідок, до відпливу КпАПіталів за межі України.
Слабкою реакцією на негативний розвиток подій було зниження у вересні 1992 року рівня обовязкового продажу валютної виручки субєктів ЗЕД від 100 відсотків до 50.
З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в
Україні. Суть його полягає з одного боку у подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, а з іншого боку у підготовці передумов для введення гривні.
23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (13).
Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обовязкове декларування усіма субєктами підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Також цим Указом Президент зобовязав усіх субєктів підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках.
Декларування має бути щоквартальним.
Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ).
Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від
8 травня 1993 року №50. МВБУ була створена, як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, а також як центр по підготовці пропозицій Правлінню НБУ про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні.
Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У звязку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обовязкового 50- відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, повязаних із службовим відрядженням за кордон.
В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16).
Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території
України мала використовуватись лише у встановлених у цьому положенні випадках. Наприклад для сплати зборів митних, дорожніх, продажу транспортних квитків, путівок, продажу пальних матеріалів, сплати готельних послуг. Перелік цих випадків вичерпаний.
На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не простежувалося.
I. 2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання.
Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території
України передбачено декілька різновидів відповідальності.
Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції
(стаття 80 КК) (17) та за приховування валютної виручки (стаття 801 КК)
(18). Ці статті мають багато як спільних так і різних рис. Спільне в них те, що вони стоять на охороні законодавчовстановленого порядку обігу валюти на території України, але охороняють вони різні об’єкти. Наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80 КК є кредитно- фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностями, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків.
Предметом злочину, передбаченого ст.80 КК – є валютні цінності, які вказані у абзацах 3, 4, 5 пункту 1 статті 1 вищевказаного Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», тобто це:
- «іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
- платіжні документи та інші цінні папери, виражені у іноземній валюті або монетарних металах;
- монетарні метали – золото та метали іридієво-платинової групи в будь- якому стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів; брухту цих металів»(19).
В статті 80 КК названо п’ять видів незаконних валютних операцій:
1) купування; 2) продаж; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобів платежу, або 5) застави. Зазначений в статті 80 КК перелік валютних операцій є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає (20). Тобто, це означає, що усі інші різновиди валютних операцій, наприклад, розмін, дарування, заповіт валютних цінностей не утворюють складу злочину, передбаченого ст.80 КК.
Під скуповуванням слід розуміти – одноразове або багаторазове оплатне придбання таких цінностей.
Обмін валютних цінностей – це відчуження одної валютної цінності взамін на іншу.
Продаж валютних цінностей – це відчуження це відчуження таких цінностей за певну винагороду. Скуповування та перепродаж валютних цінностей створює спекуляцію ними, що охоплюється статтею 80 КК.
Використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави – це плата валютою за товар або послуги чи передача або переказ валютних цінностей в рахунок боргу (щодо першого випадку), або віддача таких цінностей для забезпечення обов’язку за отримання позики.
Треба мати на увазі, що порушення правил про валютні операції визнається злочином при обов’язковій умові, якщо таке порушення було вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за будь- яке із названих порушень. Злочин буде і в разі, якщо порушення правил про валютні операції було вчинено у значних або великих розмірах, тобто, відповідно 20 або 100 мінімальних розмірів заробітної плати. ВУ цих випадках до притягнення до кримінальної відповідальності адміністративна преюдиція не вимагається.
Кваліфікуючи ознаки статті 80 КК (21) вчинення злочину:
1) організованою групою;
2) особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею;
3) у великих розмірах;
Автор розкриє нижче.
Дії, передбачені частиною 1 статті 80 КК (22) караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
Щодо дій передбачених частиною 2 статті 80 КК (23), то вони караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.
Щодо статті 801 , вона передбачає кримінальну відповідальність за відкриття за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб (24).
Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є встановлений порядок відкриття або використання за межами України рахунків в іноземних банках. Відкриття валютних рахунків в іноземній валюті регулюється «Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках» котре було затверджено постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328 (25). Згідно цього положення індивідуальна ліцензія на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, надані НБУ суб’єктам господарської діяльності України чинні тільки протягом одного року з дня підписання ліцензії. Такі ліцензії можуть бути продовжені шляхом реєстрації. В Положенні говориться, що надана індивідуальна ліцензія надає резиденту України виконувати тільки ті валютні операції, які передбачені умовами ліцензії, та з врахуванням вимог чинного законодавства України (п. 6) (26). Усі надходження на користь резидентів , що зараховуються на валютні рахунки резидентів в іноземних банках, відкритих відповідно до індивідуальної ліцензії, підлягають використанню виключно в порядку, встановленому Національним банком (п. 11) (27).
Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку (28).
Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку за товари (роботи, послуги) (29).
Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України об адміністративних порушеннях(30). Автор вважає, що це більш гуманний вид відповідальності на відміну від кримінальної, тому що вона передбачає інше застосування до порушників валютного законодавства фінансових санкцій і має преюдиціонарну, тобто превінивну функцію. Згідно із статтею 162 Кодексу адміністративна відповідальність інкримінується за ті самі дії, котрі вказані у частині 1 статті 80 КК, тобто за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави.
Вчинені у незначних розмірах, тобто не більше 18 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян в редакції Закону України від 7 лютого
1997 р. (ВВС № 14, 97). Тут є розбіжність із Кримінальним Кодексом України у вирішенні перераховування розмірів. У КпАПі розміри перераховування неоподаткованих мінімумах прибутків громадян, а у КК – у мінімальних розмірах заробітної платні. Ми вважаємо, що в умовах сьогоднішнього економічного становища та гіперінфляції більш правильним буде перераховування розмірів валютних цінностей у неоподаткованих мінімумах прибутків громадян.
Дії, що вказані в частині 1 статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
II. Відповідальність за порушення валютного законодавства.
II.1 Характеристика кримінальної відповідальності.
Відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави.
За порушення правил про валютні операції передбачена адміністративна
(ст. 152 Кодексу про адміністративні порушення) (далі – КпАП) та кримінальна (ст.80 КК) відповідальність. Обєктивна сторона як адміністративного правопорушення, так і злочину у зазначених статтях викладена однаково: "Незаконні скуповупання, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави". Розмежування між адміністративним проступком і злочином проводиться за чітко визначеною законом формальною ознакою — вартістю предмета незаконної валютної операції: якщо вартість предмета не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, то дії вважаються вчиненими у незначних розмірах і тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 162 КпАП; якщо вартість предмета незаконної валютної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то така операція, згідно з приміткою до ст. 80
КК, визнається вчиненою у значному розмірі і тягне кримінальну відповідальність за ст. 80 КК. Крім того, ст. 80 КК передбачено, що злочином є також вчинення вказаних в диспозиції ст. 80 КК дій протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі самі правопорушення.
На відміну від ст. 801 КК, в ст. 80 КК, обєктивні ознаки складу злочину законодавцем визначені досить чітко і однозначно, оскільки в ній наведено вичерпний перелік дій, вчинення яких є злочином. Що ж до субєктивних ознак, то незважаючи, що форми і вид вини в ст. 80 КК не зазначені, теорія кримінального права і судова практика це питання вирішують однозначно — правопорушенням (адміністративним проступком чи злочином) визнається лише умисне вчинення дій, вказаних в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Обєктивно, порушення правил про валютні операції може бути вчинене і з необережності або взагалі за відсутності вини. Наприклад, особа, купуючи іноземну валюту в пункті обміну валюти, вважає, що її дії законні. Але при цьому може бути незаконною діяльність самого пункту обміну валюти. У такому разі особа, яка купує іноземну валюту, не усвідомлює, що її дії незаконні, і законом на неї не покладається обовязок передбачати чи переконуватись в законності діяльності пункту обміну валюти (пересвідчитись у наявності ліцензії тощо). Можливе і необережне відношення особи до факту незаконності здійснюваного обміну. Наприклад, особі хтось сказав, що даний пункт обміну діє без ліцензії, але особа нехтує цим попередженням, вважаючи, що коли пункт з відповідною назвою працює, то й право на обмін валюти він має.
Кримінальна та адміністративна відповідальність передбачена за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто перелічені дії щодо валютних цінностей можуть бути і законними, і незаконними. Тому головне завдання — це вирішення питання, які з перелічених дій та за яких умов визнаються законними і коли вони будуть вважатись незаконними.
Предметом валютного регулювання і валютного контролю, а отже і предметом правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 162 КпАП та ст. 80 КК, є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст.
1 Декрету "Про систему валютного регулювання валютного контролю"(31) .Слід керуватися переліком валютних цінностей, який дається в ст. 1 Декрету КМ
"Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки, по- перше, цим Законом безпосередньо регулюються правила здійснення операцій з валютними цінностями на території України, по-друге, названий Декрет є останнім за часом прийняття, і, по-третє, в диспозиції ч. 1 ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відтворений текст п. 1 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Тому, очевидно, неточною є думка окремих вчених, які вважають, що до валютних цінностей як предмету правопорушення за ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відноситься і природне дорогоцінне каміння в сирому і обробленому вигляді, за винятком ювелірних та інших побутових виробів із нього, а також лому таких виробів
Терміни "валюта України" та "Іноземна валюта" в Декреті "Про систему валютного регулювання і валютного "контролю" вживаються у двох значеннях:
1) для позначення власне валюти .України та іноземної валюти як грошових знаків, які є платіжними засобами на території, відповідно України та інших держав; 2) як родові поняття, якими охоплюються не тільки власне валюта, а й платіжні документи та інші цінні папери, виражені, відповідно у валюті
України чи іноземній валюті, тобто вартість (ціна) яких виражена
(визначена) у відповідній валюті. При цьому коло предметів, що входять до родового поняття "іноземна валюта", більш широке, ніж коло предметів, що входять до родового поняття "валюта України": до "іноземної валюти" віднесені Декретом також монетарні метали та цінні папери, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. Очевидно, це зумовлене тим, що на час прийняття Декрету грошових знаків України у вигляді монет, виготовлених із золота чи металів іридієво-платинової групи, не існувало і їх введення в обіг не передбачалось.
При вирішенні питання про відповідальність за порушення правил про валютні операції необхідно виходити з того, що Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлений і регулюється режим здійснення валютних операцій на території України, тобто здійснення за межами України будь-яких дій щодо валютних цінностей, які визнаються незаконними за ст. 162 КпАП чи ст. 80 КК, відповідальності за цими статтями не тягне.
Крім того, для здійснення валютних операцій Декретом передбачено режим ліцензування — одержання від Національного банку України ліцензій
(генеральних чи індивідуальних) на здійснення окремих валютних операцій.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно- фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам І нерезидентам на здійснення разових валютних операцій, перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету(32). а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі
України фізичними особами — резидентами Іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; вивезення, переказування І пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами
Іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у Іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі
України на виконання зобовязань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей; платежів у Іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від Іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення
Інвестиційної діяльності; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком раніше вивезеної, переказаної чи пересланої за кордон на законних підставах; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами
України, за винятком вказаних у Декреті випадків; е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.
В п. 5 ст. 5 Декрету міститься важливе положення про те, що одержання індивідуальної ліцензії однією Із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії(33). Здійснення будь-якої із перелічених у п. 4 ст.
5 Декрету валютних операцій без індивідуальної ліцензії тягне згідно з п. 2 ст. 16 Декрету застосування фінансових санкцій — відповідальність у вигляді штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку на день здійснення таких операцій. Крім фінансової санкції, винна особа може бути притягнена до адміністративної чи кримінальної відповідальності за наявності в її діях ознак відповідного правопорушення(34).
Виходячи з положень Декрету напрошується висновок, що дозволяється здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде неправильним. В Декреті міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій:
1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6
Декрету)(35);
2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36);
3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт
"б" п. 2 ст. 6 Декрету)(37). Крім того, підпунктом "а" п. 2 ст. 6 Декрету передбачено, що уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, тобто Іноземну валюту у безготівковій формі(38). Таким чином, випливають такі висновки:
1) резиденти мають право продавати і купувати іноземну валюту як у безготівковій формі, так і готівкою;
2) нерезиденти мають право продавати іноземну готівкову І в безготівковій формі валюту;
3) нерезиденти мають право купувати іноземну валюту в безготівковій формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах.
Проте необхідно врахувати, що Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який має силу закону, визначаються режим здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного регулювання.
Нормативна ж база валютного регулювання включає в себе також акти Верховної
Ради (закони і постанови) та нормативні акти, що видаються Кабінетом
Міністрів та Національним банком у межах їх повноважень. Основний масив нормативного забезпечення валютного регулювання складають нормативні акти, що видаються Національним банком, якими конкретизуються положення законодавчих актів та постанов Кабінету Міністрів.
Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти обміну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готівкову іноземну валюту фізичні особи — нерезиденти через пункти обміну валюти мають право у розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається обовязок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі, оскільки поняття "резидент" і "нерезидент" повязуються не з громадянством фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного проживання на території України.
Дотримання правил продажу та купівлі іноземної валюти фізичними особами
— нерезидентами і отримання відповідної довідки пункту обміну іноземної валюти має значення лише для них— для підтвердження законності придбання іноземної валюти при Її вивезенні, переказуванні чи пересиланні за межі
України.
Операції з валютними цінностями будуть незаконними, тобто правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу чи застави. Будь- які інші дії — зберігання, дарування. отримання як подарунка чи у спадщину, падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи кримінальної відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних цінностей особа отримує винагороду валютними цінностями або за надання валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як використання валютних цінностей як засобу платежу.
Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи кримінальну) за порушення правил при валютній операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) залежить від:
— виду валютних цінностей;
— ознак субєкта — резидент чи нерезидент;
— виду самих операцій.
Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними є:
— будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей, тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи застави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток становить лише здійснення валютних операцій з монетарними металами у вигляді грошових знаків, які використовуються як засоби платежу, тобто, коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони набули якості валюти (України чи іншої держави) і є платіжними засобами;
— будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу, здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони єдиним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз умисел на їх вчинення виникав самостійно, дії можуть кваліфікуватися або як єдине продовжуване правопорушення або ж як повторне.
Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншій особі з переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності.
Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш погляд, слід обмежувати лише випадками, коли в якості засобу платежу за куплені (продані) валютні цінності використовується валюта України. Сама ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, передбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80
КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді
Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює" іноземну валюту на валюту України, то її дії є продажем іноземної валюти, а не купівлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є, відповідно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не купівлею чи продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню змісту терміну «валютні операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються
«операції, повязані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».
На наш погляд, цей висновок не суперечить і розясненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незаконною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:
1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незаконний обмін валютних цінностей;
2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незаконний продаж належних йому валютних цінностей і як незаконне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне використання належних йому валютних цінностей як засобу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: продаж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.
Обміном валютних цінностей, згідно з розясненнями. що містяться у названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. №
5, «є операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене розяснення, на наш погляд, потребує конкретизації.
Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба розуміти лише дії, що виражаються у передачі однією особою іншій валютних цінностей, які не є платіжними засобами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і одержані взамін
Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін валютних цінностей матиме місце при:
1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду:
2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів;
3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті.
Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (України чи іноземної держави), то такі дії повинні кваліфікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу.
Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, обєкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному розясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з пяти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчинена особою, необхідно чітко розмежовувати види незаконних валютних операцій між собою. У вироках судів досить часто не конкретизується вид вчиненої особою незаконної валютної операції, а просто констатується, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфікуються як незаконний обмін валютних цінностей, а іншими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид незаконних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (скуповування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.
На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по- перше, визнання субєктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по- друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що повязане в усіх випадках з виконанням обєктивної сторони складу злочину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.
На наш погляд, визнання субєктом злочину чи адміністративного правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції повязані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права власності не відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.
Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно- правових зобовязань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.
Використання валютних цінностей як застави.
У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 розяснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобовязань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобовязання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо зміс...
ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!
Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь на сайте:
|
|
|
Добавлено: 2010.10.21
Просмотров: 1332
|
Notice: Undefined offset: 1 in /home/area7ru/area7.ru/docs/linkmanager/links.php on line 21
При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная! |
