Главная / Рефераты / Рефераты по налогообложению

Реферат: Прибутковий податок


ВСТУП
Держава відображає інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, розробляє і здійснює відповідну політику – економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому, в якості засобів взаємодії об’єкта і суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів застосовуються фінансово-бюджетний, кредитний, і ціновий механізм.
Фінансово-бюджетна система містить відносини з приводу формування і використання фінансів держави – бюджету і позабюджетного фонду. Важливою артерією фінансово-бюджетної системи є податки.
Податки у тій формі, з якою ми зустрічаємся у сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зародилися ще у давнині. Для людини немає більш гнітючої процедури ніж платити їх. Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі податки, не може бути мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цівілізацій.
Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку людського суспільства. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальне становище громадян, суттєво впливали на стан і розвиток науки, культури, міждержавних зв’язків.
В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавити частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.
Україна на сучасному етапі переходу від планового державного управління народним господарством до ринкових відносин повинна використовувати механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та збільшення ВНП.
Сучасні країни з розвиненними ринковими відносинами мають вагому частку податкових надходжень в бюджети з ВНП. На початку 90-х років вона становила у США –- 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канада – 37%, Німетчини
– 38%.
Найменші маштаби перерозподілу дежавою ВНП в США та Японії зумовленні використанням податкової політики, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребують низького рівня податкового тягара в країні. Податкова система в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, недосконалості фіскального законодавства забезпечується шляхом надмірного оподаткування, як юридичних так і фізичних осіб, що одночасно руйнує стимули економічної діяльності, змушує товаровиробника уникати оподаткування. Біля третини підприємців України знаходяться у сфері так званої “тіньової економіки”.
Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їх структура співвідношення прямих та непрямих податків. Так у США,
Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки; у Франції – непрямі
(56,6% податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонд соціального страхування). Німетчина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німетчині – 42,2%, в Італії – 48,9%).
Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом 1991-1995 рр. змінювалось на користь прямих податків.
Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах податків: податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Причому, частка прибутку з підприємств в доходах бюджету втричі
(1995р.), майже в шестеро (1993р.) перевищує частку податку з громадян
(тоді як останній у розвинутих країнах переважає). Це зумовлено низьким рівнем заробітної плати. Так, якщо в розвинутих країнах частка оплати праці у ВНП в 1992р. становила 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, то в Україні лише 38,47% - 1993р., 39,67% - 1994р. що і зумовило низький рівень прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.
Центральною ланкою сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих доходів. Це викликане не тільки тим, що всі суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника, але і тим, що тажкість особистого прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.
Актуальність тематики особового прибуткового оподаткування підсилюється тривалим застоєм у галузі теорії і практики оподаткування в нашій країні. Протягом багатьох років проблеми удосконалення системи податків з населення знаходяться якби в затінку. Вирішувалися окремі питання, але вся система не змінювалась. Коли в 60-ті роки було проголошено лінію на поступову відміну всіх податків в СРСР, це було сприйнято всіма як прогресивний крок в розвитку відчізняної економіки і наклало свій відбиток на відношення до податків. Вважається, що заробітна плата практично єдине джерело доходів громадян, тому, регулюючи її розмір, можна поступово відмовитися від податків. Сьогодні зрозуміло помилковість цієї крапки зору.
Припинилися наукові дослідження в даній області. Розгублено податковий аппарат. Податкове законодавство відстало від життя і тих процесів, що відбулися в суспільстві.
Стало очевидним, що система оподаткування населення потребує удосконалення і зниження податків (але не відміна) повинно чинитися по мірі накопичування суспільного багатства; податки повинні на ряду з іншими економічними важелями попереджати винекнення прихованих доходів.
Сьогодні головне завдання – створити систему оподаткування громадян, повністю відповідаючу ринковим відносинам. Україна тільки приступає до побудови податкових відносин і реалізації нової для нас концепції оподаткування. Цим викликаний інтерес до данної теми.
Метою курсової роботи є розглядання прибуткового податку громадян та занходження шляхів удосконалення системи стягнення прибуткового податку з громадян.
Завданням даної курсової роботи є: розглянути основні елементи прибуткового податку з громадян;
порівняти та проаналізувати ставки прибуткового податку Укра- їни з іншими країнами світу; уточнити пільги щодо прибуткового податку; з’ясувати порядок сплати даного податку до бюджету; знайти шляхи вдосконалення стягнення прибуткового податку з громадян.
Розділ 1. Становлення системи прибуткового оподаткування громадян в Україні
До кінця 80-х років прибутковий податок з громадян справлявся за системою, яка склалася ще в 40- х роках. Податки і збори з населення на той час включали прибутковий податок з громадян, податок з холостяків, самотніх і малозабезпечених громадян СРСР, сільськогосподарський податок, податок з власників будівель, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та ін.
В 1989 p. в загальному сукупному доході населення податки і збори склали 8,3 % або близько 12 крб. в місяць на чоловіка За рахунок податків з населення формувалося більше 10 % всіх доходів бюджету. Питома вага прибуткового податку з населення становила до 7 %.
До 1990 року прибутковий податок із громадян справлявся за комбінованою шкалою ставок. Для доходів, отриманих за місцем основної роботидотановлювався неоподаткований мінімум (спочатку 70, потім 80, згодом
100 крб.). При місячному заробітку від 71 до 90 крб. ставки коливалися від
25 коп. до 7 крб. 12 коп. із заробітку від 91 до 100 крб. податок становив
7 крб. 12 коп. плюс 12 % суми, що перевищувала 90 крб.; від 101 крб. і вище
- 8 крб. 20 коп. плюс 13 % суми, що перевищувала 100 крб. Такі ставки були встановлені для робітників та службовців і хоч офіційно ставка оподаткування визнічалась як пропорцфйна- 13 %, насправді існувала регресивне - прогресивна шкала.
Так, з одного карбованця, який перевищував неоподатковуваний мінімум, утримувалося 25 коп. Потім вона поступово знижувалася до 12 % і підвищувалася до 13 %.
Оподаткування доходів громадян від трудової діяльності, одержаних не за місцем основної роботи, здійснювалося за спеціальною шкалою прогресивних ставок. На основі комбініції цих двох шкал, але в річному обчисленні, оподатковувалися авторські гонорари й винагороди, а також доходи від кустарно-ремісничих промислів, що не перевищували 3000 крб. на рік.
З 1990 року була введена регресивне- прогресивна шкала ставок податку, коли із суми доходів від 100 до150 крб. податок дорівнював 29 коп. з кожного акрбованця, тобто 29%, а щодо доходу, який перевищував 150 крб., застосовувалася прогресивна шкала з розміром ставок 13,15, 20, ЗО, 40, 50 і
60% залежно від величини доходу. Поділ платників на категорії зберігся, однак дещо змінився - крім двох перших виділяються особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зберігся і рівень оподаткування.
Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний доход (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу). По- друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій.
Виділення категорій пов"язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, атому і різними способами обчислення.
Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в
Україні в 90-х роках була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного опопдаткування. В 1991 році ставки було встановлено в розмірі 13, ЗО, 35,
40, 45 і 50%. З січня 1992 року розміри ставок прибуткового податку змінювалися п*ять разів. д) доходи від підприємницької діяльності, а також інші доходи громадян.
Якщо людина отримувала доходи за основним місцем роботи, то податок не перевищував ЗО відсотків суми доходу, а при заробітній платі, що дорівнювала 10 н.м. на місяць, він становив 11,3% .Найбільше на иой час оподатковувалися суми винагород, що виплачуються спадкоємцям авторів повторно - від 60 до 90 відсотків від суми доходу.
З 1 січня 1993 року Декретом КМУ "Про прибутковий податок з громадян", була введена нова система оподаткування доходів всіх осіб, які постійно проживають в Україні (раніше деякі категорії громадян повністю звільнялися від сплати прибуткового податку).
Місячні доходи більшості громадян України в 1993 - 1994 роках не перевищували п‘яти мінімальних доходів. Доход розміром 30 НМДГ визначав межу між низькими і високими доходами громадян.
Для доходів громадян, одержаних не за місцем основної роботи була настановлена ставка податку в розмірі 20 відсотків. В подальшому розмір податку для цієї категорії платників не змінювався.
З 1 червня 1993 року розмір мінімальної заробітної плати і мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком
(неоподатковуваний мінімум), почали розрізнятися. Прстановою ВР України від
1 червня 1993 року № 3243 - ХП мінімальна зарплата була встановлена у розмірі 6900 карбованців на місяць. Мінімальний доход був збільшений до двох мінімальних заробітних плат і склав 13400 крб. (S 4 по курсу НБУ).
Крім того була змінена шкала податкових ставок і інтервалів доходів, до яких ці ставки примінялись: максимальна ставка була збільшена до 60% і стала примінятися до доходів, які перевищували 200 мінімальних доходів.
Щодо громадян, які отримують менше ЗО н.м. на місяць, це була найбільш вигідна шкала оподаткування.
Слід зауважити, що ні в червні 1993 року, ні при подальших змінах ставок оподаткування, зміни до ст. 7 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" не вносились.
Подальше зростання цін призвело до підвищення неоподатковуваного податком мінімального доходу з 1 вересня 1993 року до 40 тис. крб. (S 6,7 по курсу НБУ). Постановою ВР України від 27 серпня 1993 року Mb 3415 - ХП мінімальна зарплата була встановлена у розмірі 20 тис. крб., а мінімальна пенсія за віком - 40 тис. крб. на місяць. 1 грудня 1993 року рівень мінімальної зарплати сягнув позначки 60 тис. крб. і залишався таким до березня 1996 року. Розмір неоподатковуваного мінімуму за цей час неодноразово змінювався. З 1 грудня 1993 року мінімальнй доход був збільшений до 120 тис. крб. (S 9,5 по курсу НБУ і S 4 по курсу наявного долара). При цьому змінилася не лише величина неоподатковуваного доходу, а й відбулися радикальні зміни "ідеології" оподаткування доходів громадян: була різко підвищена максимальна податкова ставка (з 60 до 90%).
Розділ 2. Роль прибуткового податку у формуванні доходів бюджету
На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами доходної частини державного бюджету.
Прибутковий податок з громадян є одним із елементів поповнення державного бюджету (Додаток 1). Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізуються економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого – формується фінансова база держави. Прибутковий податок являється одним із головних джерел наджодження до бюджету в єкономічно розвинених країнах. Так, якщо частка прибуткового податку в доходах бюджету в 90-х роках вСША складало більше 35%, в Англії - біля 30%, тов Україні – лише
15%, що майже в тричі менше ніж в країнах з розвинутою економікою (Додаток
2).
Прибутковий податок з громадян у доходній частині бюджету повинен зростати при зростанні ВВП та частки оплати праці в ресурсах його формування (Додаток 3).
За даними таблиці частка прибуткового податку у валовому внутрішньому продукті в динаміці зростає. Найвищим значенням даного показника було в
1997 і 1998 рр. (3,6 % і 3,5% відповідно), зростання надходжень від прибуткового податку за останні два роки пов’язують з віднесенням даного податку до місцевих бюджетів. Має значення еластичність прибуткового податку, яка визначає залежність зміни величини надходжень по даному податку від зміни ВВП. Розрахунок еластичності прибуткового податку провадиться за такою формулою:
Е = (Пt – Пб)/(Пt + Пб) / 2
(ВВПt - ВВПб)/(ВВПt + ВВПб) / 2,
Де:
Е – еластичність прибуткового податку;
Пt – Пб – приріст прибуткового податку за період t;
ВВПt – ВВПб –приріст ВВП за перод t;
(Пt + Пб)/2 – середній рівень ВВП за перід t; б – базисний період; t – аналізований період.
Таблиця 2.1
Динаміка коефіцієнта еластичності прибуткового податку за період з 1985 по
1998 роки.
Роки Валовий Прибутковий Коефіцієнт
внутрішній податок з еластичності
продукт громадян прибуткового
податку
Млн. крб.
1985 128,3 2,2 -
1990 164,8 3,4 1,72
1991 299,4 9,3 1,60
Млрд. крб.
1992 5032,7 143,0 1,00
1993 148273,0 2883,4 0,97
1994 1203769,0 33995,0 1,10
Млн. грн.
1995 54516,0 1595,3 1,01
1996 81519,0 2593,1 1,20
1997 92484,0 3293,4 1,90
1998 103649,6 3600,0 0,78
Якщо коефіцієнт податку дорівнює 1, то це означає, що прибутковий податок і ВВП зросли на один і той же рівень, тобтоо рівень оподаткування прирощеної частини ВВП залишається не змінним. Якщо коефіцієнт менше одиниці – приріст податкових надходжень відстає від приросту ВВП, рівень оподаткування знижується. Якщо коефіцієнт еластичності більше одиниці – приріст податкових надходжень випереджає приріст ВВП.
Як видно з таблиці, приріст оподаткування був меншим приросту ВВП у
1993 році та 1998 році. У 1992 році рівень приросту ВВП дорівнює рівню приросту податку. Приріст податкових надходжень значно випереджає приріст
ВВП у 1997 році. Цим зумовлена специфіка податкового навантаження на доходи громадян України.
Слід пам‘ятати, що на початковому етапі перехідного періоду прибутковий податок не є важливим джерелом податкових надходжень. На шляху переходу до ринкових відносин дохід на душу населення не значний і економіка може пристосовуватися до перехідних умов за рахунок подальшого скорочення доходів громадян до відновлення економічного росту. Так як прибутковий податок є еластичним джерелом доходів бюджету, в подібні періоди частка надходжень від нього в загальній сумі повинна падати. Проте з часом вона в загальній сумі податкових надходжень буде зростати по мірі відновлення економічного росту із-за еластичної природи даного податку.
Крім того, головним джерелом прибуткового податку в перехідний період є утримання із заробітної плати і вимагається певний період часу для того, щоб утримання з інших джерел прибуткового податку (проценти, дивіденди, дохід від малого бізнесу) стали ефективним податковим інструментом.
З вищезазначених причин можна зробити висновок, що в період переходу до ринкових відносин прибутковий податок з громадян не відіграє головної ролі у формуванні доходів бюджету (12-15%). Хоча не можна не наголосити, що у деяких бюджетах місцевих рад України питома вага прибуткового податку складає значну частку і коливається в межах від 25-60%. Це зумовлено тим, що в цих містах рівень заробітної плати вищий, ніж в інших.
Україна та інші держави з перехідною економікою повинні все це брати до уваги та пристосовуватися до нових податкових концепцій.
Розділ 3. Основні елементи сучасної системи прибуткового оподаткування громадян
3.1. Суб’єкти та об’єкти оподаткування
Платниками прибуткового податку (суб’єктами оподаткування) в Україні є фізичні особи незалежно від віку,громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального й майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії. Це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства – як ті, що постійно проживають (у цілому не менше, ніж 183 дні у календарному році), так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.
Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне проживання в
Україні, є сукупний оподаткований доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподаткованих доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами.
До складу сукупного оподаткованого доходу, одержаного за місцем основної роботи входять: доходи за виконання трудових обов’язків; доходи, одержані від надання матеріальних і соціальних благ; доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку й майна.
Доходи за виконання трудових обов’язків, зокрема, включають: заробітну плату, що нарахована за виконану роботу незалежно від форм і систем оплати праці; авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції; вартість продукції, що видається в порядку натуральної опплати праці; надбавки та доплати до тарифних ставок і посадових окладів; опплату щорічних і додаткових відпусток, грошові компенсації за невикористану відпустку; одноразові заохочення та винагороди за підсумками роботи протягом року, за вислугу років і стаж роботи; винагор суми стипендій студентів вищиих і середніх навчальних закладів, аспірантів, ординаторів;
Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
Опадаткуванню підлягають доходи громадян, одержані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснених на основі договорів цивільно-правового характеру, доходи фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи
(служби навчання) одержують доходи від здійсненя підприємницької діяльності.
Оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійсненя підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян не зазначені як об’єктів оподаткування раніше.
Оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручкою в грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтвердженими документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Мінистерством економіки України та Державними комітетами України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) за переліком, визначеним Головною державною податковою інспекцією України.
Оподатковуваний доход іноземних громадян та осіб без громадянства
(надалі – іноземні громадяни), які мають постійне місце проживання в
Україні, визначається в тому ж порядку, що й оподатковуваний доход громадян
України до оподатковуваного доходу іноземних громадян включаються: суми, надбавок, виплачювальних у зв’язку з проживанням в Україні; суми, виплачювальні для компенсації витрат на навчання дітей у школі, харчування, поїздки членів сімей платника у відпустку та інші аналогічні цілі.
До оподатковуваного доходу іноземних громадян не включаються: суми, які відраховуються наймачем іноземних громадян до фондів державного соціального страхування і пенсійного забезпечення; суми компенсації витрат за найманням житлового приміщення і на утримання автомобіля для службових потреб; суми витрат на відрядження.
Суми, виплачені підприємствами і установами у вигляді компенсації витрат на відрядження технічним спеціалістам із числа іноземних громадян у зв’язку з їх роботою в Україні, не включаються до оподатковуваного доходу іноземних громадян, якщо виплати цих сум передбачено відповідним зовнішньоекономічним контрактом.
Доходи, одержані внатуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами.
Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться в українських карбованцях. Доходи, одержані в іноземній валюті, перераховую- ться в українські карбованці за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу.
3.2 Нинішня шкала ставок та порівняльна характеристика з іншими країнами світу
Для всіх платників чинним законодавством передбачена єдина шкала ставок за яким оподатковується сукупний річний доход виходячи з середньомісячного доходу (Додаток 4).
За вказаними ставками протягом року оподатковується також сукупний доход який отримують громадяни кожного місяця за місцем основної роботи.
Якщо до складу сукупного доходу (місячного чи річного) входять доходи, одержувані громадянинами – засновниками й учасниками підприємств у вигляді дивідентів за акціями або в наслідок прибутку (доходу) цих підприємств та інших корпоративних прав податок і сум цих доходів не стягується.
Наведені ставки податку збільшуються удвічі, але не більше ніж до
70%, при оподаткуванні сум авторських нагород, що виплачуються спадкоємцям повторно (неодноразово).
Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи й тими, хто не має постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20%.
Якщо доходи одержані в іноземній валюті, то податок нараховується у складі сукупного оподатковуваного доходу за вказаними вище ставками, зменшиними на 50%.
Таким чином ставки прибуткового податку диференційовано за трьома ознаками: розмір доходу; вид і характер доходу; вид валюти (національної або іноземної), в якій отримано доход.
Залежно від розміру доходу ставки податку прогресивні, побудовані ступінчастим методом із відносно помірним діапазоном диференціації-від 0 до
50% оподаткованого доходу.
Залежно від виду і характеру отриманого доходу диференціація обмежена ї зумовлена лише необхідністю стимулювати вкладення грошей у цінні папери, а також регулювати деякі категорії платників, зокрема спадкоємців авторів творів науки, літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та промислових зразків.
Якщо розглядати шкалу прибуткового оподаткування населення з огляду на формування ринкових відносин, то висновок тут однозначний: вона цілком суперечить завданням економічних реформ. Для формування ринкової економіки необхідно створити власника.
Але при таких ставках оподаткування на законних підставах це просто неможливо. Податок поглинає ту частину доходів, що могла б спрямовуватися на нагромадження, тобто фактично протидіє формуванню власності. Тому й подібний підхід до прибуткового оподаткування населення можна беззастережно визначити як негативний і безперспективний.
Характеризуючи еволюцію податкових систем розвинених країн світу, слід зазначити, що протягом останніх 30 років спостерігається тенденція зростання частки особистого прибуткового податку в усіх країнах. Ця частка, наприклад в США, складає понад 30%, що майже у 6 разів більше, ніж в
Україні .
Таблиця 3.1
Стуктура доходів бюджету США
Назва податку Частка у
доходах
бюджету
Прибутковий з продажу 7.6%
Податок з доходів фізичних 35.8%
осіб
Податок на соц. страхування28.2%
Податок на доход корпорації7.3%
Акциз 6.8%
Інші 14.3%
Таблиця 3.2
Структура доходів бюджету України
Назва податку Частка в
доходах
бюджету
Прибутковий податок з 11.7%
громадян
Фонд Чорнобиля 6.0%
Рента 5.1%
Акциз 4.3%
ПДВ 29.3%
Податок на прибуток 20.6%
підприємств
В США прибутковий податок стягують з індивідуального сукупного доходу. Він складає різницю між валовим доходом та сумою законодавчо- дозволених вирахувань. В склад останніх входить неоподаткований мінімум (2
000 S) на кожного платника та всіх членів його сім’ї, знижка в сумі 3000 S, чи витрати на ділові зустрічі, внески до благодійного фонду, витрати для догляду за дітьми та людьми похилого віку, місцеві податки, частина затрат на медичне обслуговування та ін. Податок на доход стягується за двома основними ставками: 15 та 28 % та додатковій 33%. Індивідуальний прибутковий податок стягується з річного доходу на основі деклаарації, яку заповвнюють самостійно. З 1985 р. в США кожен рік індексують неоподатковий мінімум дохода з урахуванням інфляції в державі.
Передбачена індексація податка по відношенню до темпів інфляції. Однак податкова реформа 1986 року не вирішила усіх проблем. Так, наприклад, розташовуючи гроші у облігації штатів та місцеві органи самоврядування, доходи від яких не обкладаються податком, тим самим можна звести податкову ставку до 0. Збереглася проблема скриття податку.
Однак передбачене законом “Про податкову реформу 1986 р.” [3] зменшення ставок все ж, на думку спеціалістів, сприяє зниженню ухилів від оподаткування.
Оподаткування в Австрії передбачає прибутковий податок для доходу від таких видів діяльності: сільського і лісного господарства, самостійної індивідуальноі діяльності, промдіяльності, найманої праці, вкладеного капіталу та ін.Максимальна податкова ставка в розмірі 50% використовується при річному доході в розмірі 5 млн. шилінгів.При сплаті ЗП чи винагороди, сума прибуткового податку утримується роботодавцем. При сплаті дивідендів податок утримує фірма. Доходи, які не увійшли в перші дві форми вказуються кожного року в декларації.
Прибутковий податок (на заробітну плату) є найбільшим загальним податком в ФРГ. Прибутковий податок сплачується фізичними особами, а податок на заробітну плату щомісячно вноситься роботодавцями на основі отриманих від своїх робітників податкових карток, які видаються за місцем проживання. При визначенні загальної суми доходу, з якого стягують податки, враховуються пільги, обумовлені віком, сімейним станом, внеском на охорону здоров’я, страхуванням, пенсією. При річному доході до 5600 DM податок не стягується, від 5600 до 8100 DM - його ставка дорівнює 19%, при більшому доході вона поступово збільшується і при перевищенні 120 000DM досягає максимального рівня - 53%. Доходи одержані за місцем основної роботи
(служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові ввідносини, за умови обов’язкового ведення в цьому місці трудової книжки і проваження відрахувань до фонду соціального страхування. Таким чином, порівняльний аналіз ставок оподаткування України з світовим досвідом оподаткування розвинених країн слідчить про більш високі ставки прибуткового податку з громадян в Україні.
Це дуже посилює податковий тягар на “добросовісного” суб’єкта оподаткування (сплачує податки ще й за “тіньовика”), що в умовах економічної кризи призводить до руйнації виробництва.
Розділ 4. Пільги щодо прибуткового податку з громадян
Пільги виражають двоістий характер,який проявляється в тому,що застосування пільгового оподаткування, з одного боку,є одним із заходів по забезпеченню соціального захисту населення, та з іншого боку, з застосуванням пільгових ставок державний бюджет втрачає частину своіх доходів,які могли б стати новим засобом для фінансування як економіки вцілому, так і фінансування соціальних програм та соціального забезпечення населення. Хоча пільги є для держави незібраними коштами,надходженими до бюджету, та вони ж використовуються на споживання чи забезпечення своіх потреб, що повертається вітчизняним підприємствам в якості додаткових оборотних коштів та виручки, що як відомо, збільшує надходження до бюджету, але вже якості інших податків.
4.1 Пільги як засіб соціального захисту населення
Оподаткування відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосердньо стосується інтересів всіх ікожного. Центральною ланкою сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих доходів.
Це викликане не тільки тим , що всі суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника , але і тим ,що тяжкість прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.
З метою зниження потакового тиску та дотримання вимог соціальної справедливості в ДКМУ’’Про прибутковий податок з громадян’’ було включено ряд пільг для малозабезпечених верств населення. Але, починаючи з1992 року на Україні істотно зменьшилась система пільг, а саме пільгові ставки, а для деяких категорій зовсім відмінили пільги. Зокрема, не звільняються від сплати податку студенти вузів, що досить вдарило по кишенях бідних студентів, матері-героїні та інші .Все таки податкова система повинна відповідати вимогам суспільства в плані соціальної справедливості- забезпечувати підтримку малозабезпечених верств населення (студентів та інших).
З дотриманням вимог соціальної справедливості у проекті податкового
Кодексу спеціалісти пропонують зменьшення суми розміру податку.
1 Сума податку, нарахованого в звітному місяці, зменшується на суму податкових соціальних пільг в розмірах: а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи – платника податку, у разі коли місячний доход не перевищує 540 гривень; б) додатково до пільги а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи; в) додатково до пільги а) 5% однієї мінімальної заробітної плати кожного з батьків на кожну дитину вікоми до 16 років; г) додатково до пільги а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи, яка утримує дитину-інваліда; д) 20% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи, яка є: віднесена до 1 і 2 категорії осіб, пострадавших від ЧАЕС; особа, яка має особливі заслуги перед Батківщиною; інвалідом війни, або інвалідом 1 і 2 груп з інших причин;
Пільга, передбачена пунктами б – г частини (1) зберігається до кінця року в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей – протягом наступних 12 місяців. Зменшення оподатковуваного доходу починає провадитися з місяця народження дитини.
2.Зазначені в пункті д частини 1 платники податку, які мають право на зменшення суми нарахованого податку на суму податкових соціальних пільг з двох і більше підстав, установлених пунктами а – г та абзацами підпункту д частини 1, можуть використати таке зменшення на підставі, що передбачає найбільший розмір виключення із суми нарахованого податку.
3.Податкові соціальні пільги, встановлені частиною 1, застосовуються під час визначення суми податкових зобов’язань фізичної особи з основних доходів, а також під час остаточного розрахунку суми податку із-за декларовоного сукупного податкованого мінімуму доходу за підсумками звітного року.
Як бачимо, у проекті податкового Кодексу в порівнянні з нині діючими соціальними пільгами значно зменшується як кількість громадян, яким надаються пільги, так і розмір соціальних пільг. Це говорить про те, що держава намагається таким чином збільшити надходження до бюджету. Але не слід забувати, що деякі категорії населення дійсно потребюують допомоги, і відміна або зменшення суми податкових пільг можуть ще більше погіршити матеріальний стан таких людей. Щоб уникнути злиднів, зубожіння громадян держава повинна дуже обережно розглядати податкові соціальні пільги і надати їх тим, хто дійсно потребує та у такому обсязі, який би забезпечив норпмальний рівень життя.
4.2 Пільги як причина зменшення надходження до бюджету.
Проблема податкової політики держави на сучасному етапі полягає в оптимізації величини фінансових ресурсів, котрі мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, які залишаються в розпорядженні фізичних осіб й можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного споживання. В Україні реальні доходи фізичних осіб в абсолютній масі не відповідають потребам і цілям ринкової економіки (Додаток 5). Треба значне збільшення доходів абсолютної більшості працюючих громадян країни .
Стимулювати ті чи інші напрямки за допомогою податкових пільг треба дуже обережно оскільки досвід надання пільг з оподаткування в Україні, свідчить що податкові пільги найчастіше допомагають ухилятися від оподаткування, що в свою чергу призводить до зменшення доходів до бюджетів різних рівнів.
Для збільшення грошових надходжень до бюджету необхідно переглянути нині діючі пільги.
Першим кроком для вирішення цього питання необхідне скорочення пільг, що нині надається нечисленним, порівняно з іншими категоріями платників
(лауреатам премій, у тому числі і державних, переможцями (призерам) конкурсів, змагань та ін.) або ж, які розрізняються за галузевою чи професійною ознакою (працівників сільського господарства, атомної енергетики, прокуратури, органів внутрішніх справ, військовослужбовцям, суддям).
До сукупного річного оподатковуваного доходу необхідно включити статті, які раніше не включалися, а саме:
1. Суми доходів, що направляються у джерела їх одержання на придбання акцій, та суми, які інвестовані на реконструкцію і розширення виробництва;
2. Суми, що перераховуються за заявами громадян у відділення благодійних та економічних фондів, а також підприємствам, організаціям і установам культури, освіти охорони здоров`я, науки і соціального забезпечення, які фінансуються з бюджету, в межах дванадцяти мінімальних заробітних плат на рік;
3. Суми отримані працівниками на відшкодування шкоди у випадку ушкодження здоров`я або заподіяного каліцтва, пов`язаних з виконанням трудових обов`язків, а також у зв`язку з втратою годувальника;
4. Суми доходів громадян, що виконують сільськогосподарські або будівельні роботи в сільській місцевості тимчасово або сезонно, а також членів студентських будівельних загонів, які споруджують об`єкти у сільській місцевості;
5. Суми дивідендів, що були оподатковані податком на дивіденди під час їх виплати відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств.
Також пропонуємо скоротити пільгову ставку для осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною. Нині дана категорія платників прибуткового податку має пільги в розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Необхідно скоротити цю пільгу як мінімум до 10 неоподатковуваних доходів громадян.
Заходи щодо зменшення податкових пільг та скорочення пільгових ставок необхідні тому, що переліченими вище пільгами користуються в основному відносно високодохідні громадяни, тому з дотриманням вимог соціальної справедливості необхідно та доцільно їх відмінити. А громадянам, які дійсно потребують допомоги, підпали під ці категорії, держава повинна сама виділити кошти.
Розділ 5 Удосконалення системи оподаткування доходів громадян
Прибутковий податок може становити ефективний фіскальний інститут лише за умови досягнення в державі певної стадії економічного розвитку, коли суб"єкти господарювання матимуть достатньо можливостей для одержання прибутку, а громадяни особистих доходів, головною складовою яких є заробітна плата
Низький рівень заробітної плати і взагалі рівень життя населення зумовлює низьку частку прибуткового податку з громадян в доходах бюджету, орієнтація на зміну співвідношення між двома видами прямих податків за цих умов була б передчасною і невиправданою.
Для системи прибуткового оподаткування в Україні є високий рівень оподаткування. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовуються в нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного оподатковуваного доходу в нас значно нижчі: із суми, що перевищує приблизно 500 доларів США ми стягуємо 40% податку. Наслідком цього є зниження надходжень від податку в бюджет, скорочення платоспроможного попиту населення. Останніми роками все більше економістів приходять до висновку, що основною причиною поглиблення економічної кризи в Україні стає недостатність сукупного попиту: вона ускладнює проблему реалізації продукції, а неможливість Гі продажу призводить до скорочення обсягів виробництва і зайнятості. Одним із засобів підвищення сукупного попиту є зниження рівня податкового тягаря. Останнє може вплинути передусім на споживацькі та інвестиційні витрати.
Вплив податків на споживацькі витрати обумовлений тим, що вон, вилучаючись із доходів громадян, зменшують ту їх частку, яка може бути використана на придбання товарів та надання послуг. Зокрема, це стосується прибуткового податку з громадян, який для переважної частини платників залишається майже незмінним - 8-10% середньої заробітної плати робітників і службовців.
Щодо громадян з рівнем доходів, вищим від середньої заробітної плати робітників і службовців, то частка особистого прибуткового податку в їх доходах, наприклад, у вересні 1995 року становила від 18,8% до 45,9%, у лютому 1996 року - від 12,8% до 24,9%.
Низькі і середні доходи повністю витрачаються на споживання, а отже, розширюють споживчий попит і стимулюють зростання виробництва. Високі доходи витрачаються не тільки на споживання, а й частково заощаджуються.
Тому зменшення частки доходів, що вилучається до бюджету, не призводить до адекватного зростання споживацьких витрат.
Це не означає, що послаблення податкового тиску на громадян з відносно високим рівнем доходів меншою мірою впливає на сукупний попит. Все залежить від того, в якій формі здійснюються заощадження. Якщо вони депонуються на рахунки українських банків чи вкладаються в цінні папери українських підприємств, то за певних умов стають джрелом інвестицій, трансформуються у інвестиційні витрати. Таким чином, щоб забезпечити суттєве зростання попиту, зменшення податків для громадян з високими доходами слід супроводжувати проведення політики заохочення заощаджень і інвестицій.
Для періоду з 1991 року по сьогоднішній час характерним є різке зниження схильності населення до зощаджень та інвестування доходів у цінні папери, відповідне зростання показників осідання гррошей на руках у населення.
Показники балансу грошових доходів і витрат населення наочно характеризують постійну тенденцію до зниження частки коштів, які можуть бути використані у складі купівельного фонду населення. Привертає увагу, насамперед, збільшення частки доходів, що вилучаються у формі податкових платежів і так званих добровільних внесків. Із1995 року їх питома вага у грошових витратах населення зросла більше ніж у 1,5 раза.
На фоні збільшення питомої ваги інших витратних статей балансу стає дедалі менш помітним поступове зростання безпосереднього податкового навантаження на доходи населення (у 1996 - 1997 роках частка обов"язкових платежів у формі прибуткового податку з громадян залишалась 6,5%). Однак, враховуючи, що об*єктом оподаткування прибутковим податком є виключно кошти, спрямовані на оплату праці і прнрівнені до неї доходи громадян - суб"єктів підпримницької діяльності, частка яких невпинно знижується, фіскальний тиск за останні два роки є не таким уже й малопомітним .
Звичайно можна вважати, що зростання прибуткового оподаткування відповідає аналогічним тенденціям у розвинутих країнах, де податок на особисті доходи сиановить від 5 до 25% ВВП. Однак при цьому незмінною економічною основою підвищення рівня оподаткування доходів населення і збільшення їх бази є зростання абсолютного обсягу ВВП, його середньодушного виробництва і споживання, що тісно корелюють з відповідними змінами у номінальній заробітній платі, як найбільш вагомій складовій особистих доходів. Це означає, що як тільки простежується відносне зменшення особистих доходів, то потрібно вносити корективи і до обсягів податкових надходжень. Зменшення останніх підвищує доходи, а отже, і сукупний попит. З зростанням доходів зростають і податки, що стримує інфляцію, не завдаючи удару споживчому попиту. Не випадково серія останніх податкових реформ (які починаючи з 1986 року проведено в США і багатьох західноєвропейських країнах шляхом перегляду міеімальних ставок оподаткування і певного скорочення їх граничних рівнів) була зомувлена саме потребою в мобілізації на цій основі додаткових стимулів економічного зростання.
Специфіка податкового навантаження на доходи громадян в Україні пов’язана з наявністю прямо протилежних тенденцій: податкові платежі збільшуються при спаді ВВП і частки оплати праці в ресурсах його формуванні.
Удосконалення прибуткового оподаткування населення повинно здійснюватись через посилення соціального спрямування податку, а також шляхом створення стимулюючої моделі оподаткування суб"єктів підприємницької діяльності. Повинен змінитись не тільки ріве...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2011.01.17
Просмотров: 929

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!