Главная / Рефераты / Рефераты по финансам

Реферат: Фінанси підприємства контрольна


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА
shura19@yandex.ru
Контрольна робота з дисципліни “Фінанси підприємства”
Виконала:
Перевірив:
РІВНЕ - 2004
1. Обґрунтувати можливість впливу розміщених оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.
Оборотні кошти підприємства являють собою економічну категорію, у якій переплітається безліч теоретичних і практичних аспектів. Серед них дуже важливим є питання про сутність, значення й основи організації оборотних коштів.
У своєму обороті фонди послідовно приймають грошову, продуктивну і товарну форми, що веде до їх поділу на виробничі фонди і фонди обігу.
Речовинним носієм виробничих фондів є засоби виробництва, засоби праці, готова продукція, предмети праці. Готова продукція разом з коштами в розрахунках утворює фонди обігу.
До оборотних виробничих фондів підприємств відносять частину засобів виробництва, речовинні елементи яких у процесі праці на відміну від основних виробничих фондів витрачаються в кожнім виробничому циклі, і їхня вартість переноситься на продукт праці цілком і відразу. Речовинні елементи оборотних фондів у процесі праці перетерплюють зміни своєї натуральної форми і фізико-хімічних властивостей. Вони утрачають свою споживчу вартість у міру їх виробничого споживання. Оборотні виробничі фонди складаються з трьох частин: виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу обслуговують сферу виробництва. Вони включають готову продукцію на складі, товари в дорозі, кошти і засоби в розрахунках зі споживачами продукції, зокрема, дебіторську заборгованість.
Оборотні кошти виступають насамперед як вартісна категорія: на практиці вони не є матеріальними цінностями, тому що з них не можна робити готову продукцію. Будучи вартістю в грошовій формі, оборотні кошти вже в процесі кругообігу приймають форму виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції. Оборотні кошти не витрачаються, не затрачаються, не споживаються, а авансуються (відмітна риса власних засобів) для того, щоб повернутися після одного кругообігу і вступити в іншій. Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а оборотні кошти - побічно, через оборотні фонди. У процесі кругообігу оборотні кошти утілюють свою вартість в оборотних фондах і тому за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва, беруть участь у формуванні витрат виробництва.
Отже, оборотні кошти - це авансуєма в грошовій формі вартість, що приймає в процесі планомірного кругообігу засобів форму оборотних фондів і фондів обігу, необхідну для підтримки безперервності кругообігу і така, що повертається у вихідну форму після його завершення.
Під складом оборотних коштів розуміється сукупність елементів, що утворюють оборотні виробничі фонди і фонди обігу.
Джерела оборотних коштів:
Власні (у момент введення в експлуатацію) покривають мінімальні потреби у виробничих запасах, незавершеному виробництві, витрат майбутніх періодів;
Позикові: короткострокові кредити, за допомогою яких задовольняється тимчасова додаткова потреба в оборотних коштах.
Оборотні кошти є однією зі складових частин майна підприємства. Стан і ефективність їх використання — одне з головних умов успішної діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови їхньої організації. Висока інфляція, неплатежі й інші кризові явища змушують підприємства змінювати свою політику стосовно оборотних коштів, шукати нові джерела поповнення, вивчати проблему ефективності їх використання.
Однією з умов безперервності виробництва є постійне поновлення його матеріальної основи — засобів виробництва. У свою чергу, це визначає безперервність руху самих засобів виробництва, що відбувається у вигляді їх кругообігу.
Кругообіг фондів підприємств починається з авансування вартості в грошовій формі на придбання сировини, матеріалів, палива й інших засобів виробництва — перша стадія кругообігу. У результаті кошти приймають форму виробничих запасів, виражаючи перехід зі сфери обігу в сферу виробництва.
Вартість при цьому не витрачається, а авансується, тому що після завершення кругообігу вона повертається. Завершенням першої стадії переривається товарне обертання, але не кругообіг.
Друга стадія кругообігу відбувається в процесі виробництва, де робоча сила здійснює продуктивне споживання засобів виробництва, створюючи новий продукт, що несе в собі перенесену і знову створену вартість. Авансована вартість знову змінює свою форму — із продуктивної вона переходить у товарну.
Третя стадія кругообігу полягає в реалізації виробленої готової продукції (робіт, послуг) і одержанні коштів. На цій стадії оборотні кошти знову переходять зі сфери виробництва в сферу обігу. Перерване товарне обертання відновляється, і вартість з товарної форми переходить у грошову.
Різниця між сумою коштів, витрачених на виготовлення і реалізацію продукції
(робіт, послуг) і отриманих від реалізації виготовленої продукції (робіт, послуг), складає грошові нагромадження підприємства.
Закінчивши один кругообіг, оборотні кошти вступають у новий, тим самим здійснюється їх безупинний обіг. Саме постійний рух оборотних коштів є основою безперебійного процесу виробництва і обігу. Аналіз кругообігу фондів підприємств показує, що авансуєма вартість не тільки послідовно приймає різні форми, але і постійно у визначених розмірах перебуває в цих формах. Іншими словами, авансуєма вартість на кожен даний момент кругообігу різними частинами одночасно знаходиться в грошовій, продуктивній, товарній формах.
Кругообіг фондів підприємств може відбуватися тільки при наявності визначеної авансованої вартості в грошовій формі. Вступаючи в кругообіг, вона вже не залишає його, послідовно змінюючи свої функціональні форми.
Зазначена вартість у грошовій формі являє собою оборотні кошти підприємства.
Момент авансування являє собою одну з істотних і відмітних рис оборотних коштів, тому що він відіграє важливу роль у встановленні їхніх економічних границь. Тимчасовим критерієм для авансування оборотних коштів повинен бути не квартальний чи річний обсяг фондів, а один кругообіг, після якого вони відшкодовуються і вступають у наступний.
Вивчення сутності оборотних коштів припускає розгляд оборотних фондів і фондів обігу. Оборотні кошти, оборотні фонди і фонди звертання існують у єдності і взаємозв*язку, але між ними є істотні різниці, що зводяться до наступного. Оборотні кошти постійно знаходяться у всіх стадіях діяльності підприємства, у той час як оборотні фонди проходять виробничий процес, заміняючи всі новими партіями сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Виробничі запаси, будучи частиною оборотних фондів, переходять у процес виробництва, перетворюються в готову продукцію і залишають підприємство. Оборотні фонди цілком споживаються в процесі виробництва, переносячи свою вартість на готовий продукт. Їхня сума за рік може в десятки разів перевищувати суму оборотних коштів, що забезпечують при здійсненні кожного кругообігу переробку або споживання нової партії предметів праці і залишаються в господарстві, здійснюючи замкнутий кругообіг.
Оборотні фонди безпосередньо беруть участь у створенні нової вартості, а оборотні кошти — побічно, через оборотні фонди.
У процесі кругообігу оборотні кошти утілюють свою вартість в оборотних фондах і тому за допомогою останніх функціонують у процесі виробництва, беруть участь у формуванні витрат виробництва.
Якби оборотні кошти прямо і безпосередньо брали участь у створенні нового продукту, то вони поступово зменшувалися б і до моменту закінчення кругообігу повинні були б зникнути.
Порівняння оборотних коштів з фондами обігу, що є функціональною формою оборотних коштів на стадії обігу, приводить до наступних результатів. Кругообіг фондів підприємств завершується процесом реалізації продукції (робіт, послуг). Для нормального здійснення даного процесу вони поряд з основними й оборотними фондами повинні розташовувати і фондами обігу.
Визначення оборотних коштів як авансованих коштів у створювані запаси оборотних виробничих фондів і фондів звертання не розкриває повного економічного змісту цієї категорії. Воно не враховує, що поряд з авансуванням визначеної суми коштів відбувається процес авансування в ці запаси вартості прибавочного продукту, створюваного в процесі виробництва.
Тому в рентабельних підприємств після завершення кругообігу фондів сума авансованих оборотних коштів зростає на визначену суму отриманого прибутку.
У нерентабельних підприємств сума авансованих оборотних коштів при завершенні кругообігу фондів зменшується в зв*язку з понесеними збитками.
Оборотні кошти часто ототожнюються з коштами. Тим часом не можна в буквальному значенні називати їх коштами. Засоби, зайняті у виробництві й у обігу, не слід ототожнювати з грошима. Сукупна вартість авансується у формі грошей і, пройшовши процес виробництва і обігу, знову приймає цю форму.
Кошти є посередником у русі засобів. Сукупна вартість, виражена в грошах, перетворюється в реальні гроші тільки часом і вроздріб.
Оборотні кошти підприємства виконують дві функції: виробничу і розрахункову. Виконуючи виробничу функцію, оборотні кошти, авансуючи в оборотні виробничі фонди, підтримують безперервність процесу виробництва і переносять свою вартість на зроблений продукт. По завершенню виробництва оборотні кошти переходять у сферу обігу у вигляді фондів обігу, де виконують другу функцію, що складається в завершенні кругообігу і перетворенні оборотних коштів з товарної форми в грошову.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Недолік засобів, авансуємих на придбання матеріальних запасів, може призвести до скорочення виробництва, невиконанню виробничої програми.
Зайве відволікання засобів у запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвляння ресурсів, неефективному їхньому використанню.
Оскільки оборотні кошти включають як матеріальні, так і грошові ресурси, від їхньої організації й ефективності використання залежить не тільки процес матеріального виробництва, але головним чином і фінансова стійкість підприємства.
2. Визначити та охарактеризувати форми фінансової санації.
Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні результати лише за умови санації фінансів базової ланки економіки — підприємств промислової галузі. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.
В умовах дії ринкових відносин суб*єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати кість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, кий дів за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”.
Керівники багатьох суб*єктів господарювання за браком належної кваліфікації
(або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.
Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання кредиторської і дебіторської заборгованості на підприємствах.
Зауважимо, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб*єктивних і об*єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства
України, стають потенційними банкрутами.
У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне вище.
Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління кою не дала позитивних результатів.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:
V джерелами (факторами) виникнення;
V видом кризи;
V стадією її розвитку.
Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.
Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб*єкта господарювання.
Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи с підприємстві можуть бути:
> спад кон*юнктури в економіці в цілому;
> зменшення купівельної спроможності населення;
> значний рівень інфляції;
> нестабільність господарського та податкового законодавства;
> нестабільність фінансового та валютного ринків;
> посилення конкуренції в галузі;
> криза окремої галузі;
> сезонні коливання;
> посилення монополізму на ринку;
> дискримінація підприємства органами влади та управління;
> політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировині (споживачів продукції);
> конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер.
Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.
Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.
* Низька кість менеджменту;
* Дефіцити в організаційній структурі;
* Низький рівень кваліфікації персоналу;
* Недоліки у виробничій сфері;
* Прорахунки в галузі постачання;
* Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
* Прорахунки в інвестиційній політиці;
* Брак інновацій та раціоналізаторства;
* Дефіцити у фінансуванні;
* Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу
(планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).
Загалом усі названі причини кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.
Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово- господарський стан підприємства такі:
. втрата клієнтів і покупців готової продукції;
. зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
. неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
. підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
. збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних: запасів;
. виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
. підвищення тиску на ціни;
. істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Розрізнюють три види кризи:
. стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
. криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують класний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);
. криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, приводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація: глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи: o фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління); o фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації; o кризовий стан, який не сумісний подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
Найдійовішим засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін «санація» походить від латинського „sапаrе” — оздоровлення, видужання. Економічний словник тлумачить це поняття к систему заходів, здійснюваних для запобігання банкрутств промислових, торговельних, банківських монополій, визначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості в довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Вважаємо, що наведене в словнику тлумачення цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не є достатньо чіткими.
Адже попередження банкрутства ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Наведений перелік заходів є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших форм санації.
Деякі з вітчизняних авторів (наприклад, І. А. Бланк) із санацією ототожнюють лише заходи щодо фінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються з допомогою сторонніх юридичних, а також фізичних осіб і спрямованих на попередження оголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Із цим не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід*ємною складовою процесу оздоровлення будь-кого підприємства.
Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань. Отже, згідно з таким підходом санаці...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2011.06.28
Просмотров: 854

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!