Notice: Undefined variable: title in /home/area7ru/area7.ru/docs/referat.php on line 164
Реферат: Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи - Рефераты по криминалистике - скачать рефераты, доклады, курсовые, дипломные работы, бесплатные электронные книги, энциклопедии

Notice: Undefined variable: reklama2 in /home/area7ru/area7.ru/docs/referat.php on line 312

Главная / Рефераты / Рефераты по криминалистике

Реферат: Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи



Notice: Undefined variable: ref_img in /home/area7ru/area7.ru/docs/referat.php on line 323
Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи.
Зміст.

I. Вступ. 2

II. Предмет та завдання криміналістики. 2

III. Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.
10
1. Злочинність у системі соціальної діяльності. 11
¬ Злочин як різновидність соціальної діяльності. 11
¬ Криміналістичне поняття діяльності. 12
¬ Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів. 13
2. Теорія механізму вчинення злочину. 16
¬ Відображення в основі механізму вчинення злочину. 16
¬ Види взаємодії у структурі механізму злочину та їх енергетична сутність. 19
IV. Висновок. 21
ЛІТЕРАТУРА…22
Вступ.
Формування предмета науки криміналістики має певний історичний аспект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається, вдосконалюються його зміст і методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умов розвитку суспільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. та пекучі потреби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних правових галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний характер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та інші.
Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав
Г.Гросс у своїй фундаментальній роботі "Керівництво для судових слідчих як система криміналістики" (1892 р.). Це перша робота, в якій були систематизовані накопичені тактичні і методологічні знання про розкриття злочинів, зібрані технічні засоби, які використовувались для цього. Г.Гросс назвав сукупність таких знань системою, а галузь знання, що їх вивчає,— криміналістикою. Предмет криміналістики він визначив так: "Криміналістика по своїй суті починається там .., "де встановлюють" .., яким саме способом учинюються злочини? Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви що спричинили до злочину, яка була мета — про все це нам не говорить ні карне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики".
Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основних положень, які були зазначені ще у Г.Гросса. Так, С.Н.Трегубов писав, що предметом криміналістики є "використання методів природничих наук і технічних знань при розкритті злочинів і встановленні особистості злочинця". Увага до технічного аспекту використання засобів і методів природничих наук викликало появу однобокого визначення предмета криміналістики. Автор першого в Росії підручника з криміналістики
І.М.Якімов вважав, що криміналістика "має своїм предметом вивчення найбільш доцільних способів та прийомів використання природничих, медичних і технічних наук при розслідуванні злочинів і вивченні фізичної та моральної особистості злочинця". Тут технічний аспект предмета криміналістики очевидний, хоча і додається новий напрям — дослідження особистості злочинця.
Криміналістика, так само, як й інші науки, для пізнання свого предмета повинна мати свої методи, котрі мають входити у структуру предмета.
Предмет та завдання криміналістики.
В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, державних структур законодавчої і виконавчої влади виникають задачі створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти правові основи державності і законності правозаступницької діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.
Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефективними методами і засобами розкриття злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об*єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.
Останнім часом Президент і Уряд України приділяють особливу увагу вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної бази боротьби зі злочинністю взагалі і з організованою зокрема. Сучасний рівень науки криміналістики і науково-технічний потенціал природничих і технічних наук дозволяють практичним органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати дуже складні злочини і тим самим сприяють розв*язанню однієї із головних задач зміцнення законності та правопорядку в Україні.
Криміналістика — це юридична наука, яка виникла у надрах кримінального процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Але злочин є предметом пізнання інших галузей знань (соціологія і філософія, кримінальне, цивільне і адміністративне право, психологія, статистика та ін.), які досліджують деякі специфічні сторони, властивості і особливості злочинної діяльності для боротьби із нею. В цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.
Предмет будь якої науки — це сторона, властивості і відношення оточуючого світу, що виділені в процесі практики і перетворені в об*єкт дослідження для розкриття їх спеціальних закономірностей.
Злочин є складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв*язками і відношеннями між його елементами. Пізнані та кількісно відтворені відношення набувають властивостей закономірностей, що належать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.
Злочин у діяльнісному плані — це динамічна система, яка має різні форми взаємодій об*єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб*єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких учинено злочин; спосіб учинення злочину; результат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.
Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією із сторін злочину, яку вивчає криміналістика.
Механізм учинення злочину, з одного боку, можна подати як низку певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур суб*єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого — як обов*язкову появу незалежно від наслідків злочинної діяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.
Механізм злочину є системою взаємодій реальних об*єктів матеріального світу і тому він охоплює явища, події і факти реальної дійсності, моменти і відрізки часу, людей, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механізми і комп*ютерні системи, тварин, об*єкти рослинного світу тощо, які є елементами механізму злочину. Вони причинно взаємопов*язані, а їх взаємодія відбувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії — механічного, фізичного, хімічного, біологічного і психічного.
Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є однією з важливих задач, тому що не встановивши динаміки події — як, коли і при яких обставинах, якими засобами і в якій послідовності розгорталася картина злочину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.
Предмет безпосереднього посягання не можна змішувати з об*єктом злочину, дослідженням якого займаються різні галузі права. Криміналістику цікавить безпосередньо предмет, на який був спрямований злочин, тому що між ним і злочинцем була взаємодія. Встановлення відношень і взаємозв*язків між предметом посягання і суб*єктом злочину має безпосереднє значення для його розшуку і встановлення особистості злочинця. Наприклад, наркомана найчастіше цікавлять самі наркотики і де практично їх роздобути. Якщо при крадіжці з аптеки зникли лише наркотичні препарати, а інші, навіть більш коштовні залишилися, то запідозрюється передусім наркоман.
Предмет безпосереднього посягання закономірно пов*язаний з особистістю злочинця, його віком, фахом, деякими властивостями особистості.
Так, з фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати ФЕД, кілька пачок фотопаперу і проявника. Відділи, розташовані поряд, в яких продавались годинники і готовий одяг, злодія не цікавили. Була висунута версія, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і можливо раніше відвідував фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі затримали школяра, який втік з дому і став бродяжити. З*ясувалось, що він перед закриттям універмагу залишився в ньому, вночі взяв два фотоапарати, а вранці, коли відчинили універмаг, неповнолітній злодій непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8 класі і відвідував фотогурток.
Спосіб учинення злочину — це образ діяльності суб*єкта, що не тільки його поведінка, але й закономірне відтворення використання предметів
— засобів діяльності. У зв*язку з цим спосіб опосередкований об*єктивними умовами, в яких виникла і розвивалась протиправна дія.
Злочинець і образ його дії пов*язаний з місцем учинення злочину і особистістю потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, яка перебуває з потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), злочинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі і т.ін.
В цьому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії:
"Злочинець — свій", "Злочинець — чужий", тобто не знайомий з потерпілим.
Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як елементи. Подія злочину розкриває діяльність суб*єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину — джерела доказової інформації. У природі все взаємопов*язано і взаємозумовлено. Злочинна діяльність не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і несуть необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер.
Давно помічено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за образом дії, предметами і прийомами та їхнім використанням і застосуванням, які при масовому спостереженні набувають закономірного характеру причини та наслідків.
Виникнення слідів при вчиненні злочину — процес динамічний, і всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається у будь-якому історичному періоді і має загальну закономірність, суть якої точно закарбована в народній мудрості так: "Немає злочину без слідів", тому, що немає руху без утворення слідів. На підставах загальної закономірності
Р.С.Бєлкін сформулював часткові закономірності, які зустрічаються в процесі вчинення злочину і є передумовами утворення слідів. Розглянемо їх.
Закономірність, тобто відповідність закону — діяльність, яка відповідає деяким правилам, нормам. Застосовуючи до події злочину, закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об*єктивним законам руху і відображення матерії, але і можливість керування і передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання їх у правоохоронній діяльності.
Р.С.Бєлкін назвав п*ять закономірностей утворення слідів злочинів:
1) повторюваність процесу виникнення слідів;
2) зв*язок між діями злочинця і отриманням злочинного результату;
3) зв*язок між способом учинення злочину і слідами, які виникають як наслідок використання цього способу;
4) залежність вибору способу від конкретних обставин;
5) зникнення доказів тобто слідів злочинів, вищесказане має сенс об*єднати в такі три групи.
До першої групи закономірностей належать:
— повторюваність, тобто при наявності одних і тих же причин виникають однакові наслідки, наприклад, при доторку до гладкої поверхні пальцем, щоразу утворюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована — ледь видимий;
— зв*язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності по-лягає в тому, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв*язок між дією та її результатом може бути представлений математично. Але цей зв*язок опосередкований багатьма обставинами. Так нестача матеріальних коштів на складі не завжди є наслідком крадіжки або розтрати, при торканні пальцем предмета — не завжди зостається відбиток. Зв*язок носить кореляційний характер і може бути представлений кількісно, що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів.
Закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності полягає у тому, що будь-який слід-відображення матеріальний або ідеальний після виникнення змінюється у часі і нарешті, зникає. Таким чином сліди злочинів після їх утворення "старіють", кількість відображеної інформації зменшується, а тому їхнє доказове значення поступово зменшується. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їх знаходити і фіксувати.
Друга група закономірностей включає три види зв*язків:
1. Зв*язок між способом дії і слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при рівних інших умовах призводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку із приміщення закритого складу, то обов*язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, замикаючі пристрої, виявлення злочинця на місці події. Якщо труп знаходять висячим у зашморгу, то обов*язково виникають специфічні сліди (на шиї — странгуляційна боріздка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування. Використання вогнепальної зброї призводить до появи слідів пострілу — утворення вогнепальних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гільзи, кулі, кіпоть, неспалені порошинки, пижі і т. ін.
Разом з тим виразність слідів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими і їх знаходження вимагає використання технічних засобів.
2. Зв*язок способу, яким було вчинено злочин, з особистістю злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, часом називають "почерком злочинця", але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним почерком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних факторів, котрі не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв*язок має імовірний характер і реально виявляє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом із тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки,
АБД, що використовуються для розслідування злочинів.
3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватись в усіх деталях, оскільки кожен злочин здійснюється за конкретних об*єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що склалася на місці злочину. Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх при дослідженні та огляді місця події дуже важко. Тому цей зв*язок має різний ступінь кореляції, і все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.
Третя група. Закономірності, що відтворюють виникнення і перебіг явищ, які пов*язані із злочином, характеризуються суб*єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них відносять такі дії суб*єктів:
— таємність підготовки і вибору засобів учинення злочину.
Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об*єкт, час, готує технічні засоби. У разі групового злочину ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;
— рекогносцировка місця вчинення злочину — це підготовча таємна діяльність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочинних дій, обирає шляхи відходу, місця, Де потрібно встановити спостерігачів тощо. Через те, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, то не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і запам*ятали злочинця. При розслідуванні по "гарячих" слідах ці обставини треба мати на увазі;
— раптовий від*їзд, зміна зовнішності і місця проживання, роботи тощо, часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретельно встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від*їзд або зміну зачіски не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Але слідча і судова практика свідчить, що після вчинення злочину злочинці нерідко переховуються, змінюють місце проживання (від*їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони);
— нестандартна поведінка — настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише при наявності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.
Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльності злочинця, встановлення яких складає тільки одну частину розслідування. Другу частину створює діяльність слідчого, яка полягає в збиранні, дослідженні, оцінюванні та використанні зібраного матеріалу у процесі доказування.
Процес доказування в інформаційному плані — це рух інформації і підлягає певним закономірностям інформатики. Останні відображають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, в тому числі правоохоронній, при доказуванні у кримінальних справах. Цей процес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, обробку та передачу інформації адресату. У кримінальному процесі, стосовно процесу доказування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.
Збирання доказів, як діяльність, складається з таких процедур: а) пошуку джерела інформації, тобто таких об*єктів, які "були присутні" на місці події і причинно пов*язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відображень є люди, а матеріальних — усі тверді, сипучі, рідинно- та газоподібні тіла; б) фіксації джерел інформації, тобто застосування технічних і тактичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступної для його сприйняття об*єктами доказування; в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища, його індивідуалізації і процесуальної фіксації в протоколі слідчої дії; г) зберігання джерела інформації, тобто застосування заходів і технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що руйнують структуру матеріального джерела.
Дослідження джерел інформації підлягають певним закономірностям і охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить дізнання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інформації, можливості віднесення її до доказуваного факту і наскільки вона узгоджується з іншими доказами.
Оцінювання доказів — це логіко-психологічний процес, в ході якого у суб*єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що знаходиться в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв*язків усіх джерел інформації і достатності сформованого комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.
Використання доказів треба розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надати суб*єктам можливість ознайомитись з джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити законність та обгрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесуального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).
Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його механізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей учинення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами, дістали назву — криміналістичні засоби.
Криміналістичні засоби розподіляють на технічні, тактичні та методичні, кожні з них розглядаються у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналістичні засоби та методи можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад, за суб*єктами застосування — засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.
Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію — сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суверенної держави Україна, створення її правових основ, зміцнення державності та законності. В період виникнення і встановлення самостійної державності та її правової основи, формування державних структур, що розв*язують соціальні, економічні, правоохоронні задачі молодої держави нерідко супроводжуються зростанням злочинності, про що свідчить історичний досвід (в цей період боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).
Сучасна криміногенна ситуація, що склалася, перетворилась "в найбільш небезпечне соціальне зло, що створює серйозну загрозу розбудові незалежної держави". Завдання правоохоронних структур — забезпечити розбудову і становления молодої незалежної держави Україна, створити умови
— правове середовище для вільного користування громадянами правами і свободами, гарантованими конституцією.
Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Однак вона своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фіксації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю і тим самим допомагає виконанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й інших галузей права — кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільствознавчих та природничих наук, які так чи інакше, займаються вивченням злочинності.
Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних) задач для кожної юридичної науки, у тому числі і криміналістики.
Часткові задачі характеризують окрему юридичну науку, є орієнтиром і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких задач належать:
1) подальше вивчення об*єктивних закономірностей дійсності, що грунтуються в механізмі вчинення злочину, виникнення джерел доказової інформації, які є складовими елементами предмета криміналістики, розвиток теоретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження і попередження злочинів;
2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів та методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів;
3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та попередження того, що готується;
4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, розробка на їх основі головних напрямів криміналістичної діяльності;
5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього та судового слідства;
6) активне вивчення і узагальнення слідчої і судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення прийняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.
Часткові завдання криміналістики — динамічні, вони змінюються залежно від соціальних змін у суспільстві і повинні служити пекучим потребам практики боротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку. Конкретні завдання, у свою чергу, визначаються стосовно тих напрямів практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.
Наприклад, підсилення боротьби з організованою злочинністю, внесло до порядку денного створення нових структурних підрозділів, розробку нових технічних засобів, удосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема, використання як самостійних доказів оперативних матеріалів звуко-, кіно-, відеозапису. Тому розробка спеціальних засобів звукозапису, відеозапису, нових ідентифікаційних методик ототожнення джерел звукової інформації — все це є конкретними сучасними завданнями криміналістики.
Механізм вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності.
Злочинність у системі соціальної діяльності.
Злочин як різновидність соціальної діяльності.
Матеріалістична діалектика складає теоретичний фундамент методології часткових наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики заведено називати загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв*язків, термінів і понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших часткових учень.
Методологія криміналістики є відбитком сучасного стану і досягнень суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.
У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об*єктів, подій та дій в аспекті специфіки діяльності суб*єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином і як давно вони залишені, як діяв суб*єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.
Продовжуючи думку, треба підкреслити, що все більшого методологічного значення набувають теоретичне дослідження проблем кримінальної і криміналістичної діяльності (3.І.Кірсанов), теорія механізму вчинення злочину (Р.С.Бєлкін), теорія криміналістичної діагностики і прогностики (П.Д.Біленчук), криміналістична теорія спілкування
(В.Е.Коновалова, В.Г.Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н.І.Клименко, В.К.Лисиченко, А.О.Фокіна,
В.А.Образцов), теорія криміналістичної інформатики (П.Д.Біленчук,
Л.І.Громовенко, В.Г.Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування (Н.Я.Швець) тощо. Все це справедливо стверджує, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.
Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб*єкта з матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних і ідеальних слідів у світлі діяльності суб*єкта злочину.
У методиці розслідування злочинів діяльнісний підхід пов*язаний з історичним, який має на меті поетапне вивчення діяльності і розвитку суб*єкта. Включаючи при цьому виникнення злочинного наміру; розвиток і формування мети; складання плану і моделі бажаного результату; дослідження фізичної реалізації мети, інакше кажучи, власне самої злочинної діяльності.
Діяльнісний підхід пов*язаний з інформаційним, оскільки засоби криміналістичної техніки і тактики під час їхньої реалізації виконують функції збирання, дослідження і використання доказів у кримінальному судочинстві. Внаслідок цього однією із сторін процесу розслідування є інформаційно-пізнавальна функція, в основі якої лежить діяльність суб*єктів кримінального процесу.
Зрештою, у криміналістиці діяльнісний підхід зумовлений суттю і поняттям у кримінальному праві. Злочин — це передбачене кримінальним законом небезпечне діяння, що посягає на суспільний устрій та його економічну основу, приватну власність, конституційні права і свободи громадян, а також інші діяння, що посягають на суспільний правопорядок і громадську безпеку.
Криміналістичне поняття діяльності.
Діяльність — категорія соціальна. У тлумачних словниках її інтерпретують, як "спосіб буття людини у світі, здатність її вносити зміни в дійсність". Отже, поняття "діяльність" обумовлене обов*язковою присутністю суб*єкта і його здатністю існувати в суспільстві, оскільки існування відображає "спосіб буття", тобто певну діяльність людини щодо самозабезпечення життєдіяльності.
Діяльність має соціально-перетворюючу направленість, вона пов*язана із здатністю людини до вироблення цілеспрямованих змін в матеріальному середовищі. Зміни як результат людської діяльності охоплюють широке поняття, яке зачіпає перетворення в різних сферах суспільної (духовної) і матеріальної діяльності. Приміром, це зміни у певній державній структурі, комерційній організації, виробничій технології тощо. Такі зміни дають можливість побачити сліди в широкому розумінні, оскільки вони виникають в результаті людської діяльності. Різні юридичні науки вивчають сліди-зміни як наслідки злочинної діяльності. Саме криміналістика вивчає головним чином наслідки людської діяльності у вигляді матеріальних і ідеальних відображень. На цій підставі механізм діяльності, її види і структура відіграють не останню роль при пізнанні подій злочину, встановленні його учасників та інших обставин.
Структура соціальної діяльності містить: а) суб*єкт з його потребами; б) мету, у відповідності з якою суб*єкт перетворює предмет; в) об*єкт, на який спрямована діяльність; г) засоби реалізації мети; д) результат діяльності.
Діяльність — це здійснення суб*єктом певної фізичної або інтелектуальної роботи. В теорії економіки зазначається, що цілеспрямована діяльність людини, скерована на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей — це праця, робота, труд.
У структурі діяльності необхідно розрізняти дві грані: теоретичну і практичну. Суть теоретичної полягає у визначенні суб*єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об*єкт діяльності. Але не завжди ідея суб*єкта може бути здійснена. Тому практична грань діяльності, тобто реальна праця щодо перетворення об*єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою.
Таким чином, сутність теорії і практики втілюється в практичну діяльність.
Працедіяльність — це різновидність соціальної діяльності, вид і характер якої визначаються практичними потребами людини. Отже, всяка діяльність має цілеспрямований характер, який відповідає намірам суб*єкта діяльності або особи, яка її організує. У кримінальному праві визначені організатор і виконавець злочину.
Залежно від потреб суспільства існують такі види соціальної діяльності: духовна, матеріальна, виробнича, трудова і нетрудова та різні її підвиди. Так, серед духовної розрізняють просвітительську, літературну, суспільну.
Структура злочинної діяльності і характеристика її елементів.
У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої можуть мати ознаки адміністративних, цивільних, фінансових правопорушень.
Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність — це посягання особи на об*єкти кримінально-правової охорони і об*єктивні умови, пов*язані з ними. Через це, діяльність являє собою акт зовнішньої дії суб*єкта. Тому ознаки діяльності, які складають об*єктивну сторону злочину,— місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і передусім потрапляють в поле зору слідчого на місці події.
Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи не можна порівнювати з простим фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені і відповідають поставленій меті. Скажімо, щоб зробити постріл із зброї, треба виконати декілька операцій: дослати патрон у патронник, звести курок, прицілитись, натиснути на спусковий крючок. Проте це тільки частина руху, в діяльності їх значно більше, оскільки все складне дискретно. Звідси всякий рух треба розглядати як складне. Щоб пізнати будь-яку діяльність, тим більше побачити в ній ознаки злочину, треба її розділити на прості елементи руху. Виділення їх є одним із логічних прийомів розкриття структури діяльності та пізнання її суті.
Злочинна діяльність — це система обдуманих дій (бездій) суб*єкта, які викликають зміни в матеріальному середовищі (природі, суспільстві), і вважаються суспільне небезпечними і кримінальне караними.
Структура злочинної діяльності складається з таких елементів:
Суб*єкт злочинної діяльності — фізична особа, здатна діяти, вступати у взаємодію, проводити роботу і таким чином відображати себе.
Суб*єкт злочину не просто фізична особа, він має бути осудним, усвідомлювати свої дії, вміти визначати мету, складати план її реалізації, мати відповідний вік.
Засоби злочинної діяльності. У соціальній діяльності засоби дістали назву знарядь праці. Це предмети, інструменти, механізми та їхні системи; тварини і живі істоти; речовини природного і синтетичного походження, які суб*єкт вміщує між собою і предметом праці для досягнення поставленої мети.
У структурі злочинної діяльності засоби вчинення злочину — це засоби "праці" злочинця, до яких належать не тільки матеріальні предмети, але й не матеріальні діяння, слова, мімічні рухи тощо. Знаряддя праці бувають пристосованими предметами та приладами, за допомогою яких виконується певна робота або ж дія (машина, інструмент, транспорт і і. д.) і не пристосованими (палка, камінь тощо).
Пристосовані засоби вчинення злочину на зорі криміналістики називали "злодійськими інструментами", на відміну від інструментів столярних, слюсарних, які, проте, можуть використовуватись для вчинення злочину, але які не можна назвати знаряддям учинення злочину.
Здійснюючи свою мету, злочинець діє на об*єкти посягання різними предметами, в тому числі і знаряддям праці, перетворюючи їх на засоби вчинення злочину, але не знаряддя (як це інколи буває). Такі звичайні речі, як кухонний ніж, стамеска, сокира називають знаряддям убивства, хоч це предмети інші за призначенням.
Розслідування багатьох злочинів розпочинається саме із засобів учинення злочину, якщо вони залишені на місці події.
Предмет злочинної діяльності можна інтерпретувати як природне середовище людини, оскільки діяльність — це спосіб її буття, її здатність вносити зміни в дійсність. То...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2011.11.27
Просмотров: 1534

Notice: Undefined offset: 1 in /home/area7ru/area7.ru/docs/linkmanager/links.php on line 21

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!

Notice: Undefined variable: r_script in /home/area7ru/area7.ru/docs/referat.php on line 434