Главная / Рефераты / Рефераты по биржевому делу

Реферат: Ринок цінних паперів


Зміст
стор.
Вступ. 2
Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація….….. 4
1.1. Основні види цінних паперів. 6
1.2. Механізм формування курсової вартості цінних паперів та ди- відендна політика … 14
Розділ 2 .Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення….
22
2.1. Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів…... 25
2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на ринку цінних паперів .… 32
2.2. Фондові індекси….… 37
2.3. Фондові кризи у ринковій економіці….. 53
Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в
Україні 58
3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні….. 59
3.2.Сучасний стан фондового ринку в Україні….. 63
3.3.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи….. 72
3.4. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України.
80
Висновки… 84
Додатки 90
Література ... 110
Вступ.
На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.
Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в
Україні в умовах становлення ринкових відносин.
Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесів в Україні.
Об*єктом дослідження є фондовий ринок України.
Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку.
Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.
Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно- грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників — інвесторів, емітентів, посередників — він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.
Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально – економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому.
Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.
На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для
“захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.
Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За недостатнього розвитку
( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.
Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та
“переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.
В даний час у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери.
Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.
Розділ 1: поняття цінних паперів та їх класифікація.
Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.[1]
Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника.
Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.
Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов»язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у
1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.
Цінні папери з фіксованим прибутком ( це боргові зобов’язання, у яких емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.
Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

1. державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);
2. комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);
3. комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов’язання товариств);
4. промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії).
До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив*язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.
1.1.Основні види цінних паперів.
Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.
Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.[2]
Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:
1. Номiнальна вартiсть.
Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.
2. Балансова вартicть.
Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.
3. Курсова ( ринкова ) вартicть.
Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.
Акцii можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.
Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.
Щодо акцiй на пред’явника, то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 % усiх акцiй.[3]
Безплатнi акцii випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.
Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства.
Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.
Iснують такi види привiлейованих акцiй: кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд. некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.
Простi акцii - це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.
Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General
Motors, Hewlett - Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у своiх галузях , а головне, протягом всiєi своєi iсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.
Прибутковими акцiями називають акцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.
Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.
Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцii корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.
Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад,
Ванкуверська в Канадi ).
Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси.[4] Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.
Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї.
Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв.
Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля iї погашення.
Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується.
Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.
Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями: виходячи iз ступеня безпеки: гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв
2. незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою. виходячи з умов погашення ( викупу ):
3. серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;
4. ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату. виходячи iз можливостi дострокового викупу: облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;
6. компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;
7. конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом. виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:
8. iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.
9. облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.
На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж.
Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування[5]. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р. відображено у додатку № 2.
Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання.
Це вид цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.[6]
Випускаються такi види казначейських зобов’язань: довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв короткостроковi - до одного року
Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймаеться
Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.
Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту[7] й вiдсоткiв.[8]
Ощаднi сертифiкати видаються: строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк ) до запитання iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним ) на пред’явника
Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхне розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.
Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.[9]
Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов*язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов*язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.
Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов*язань в тому, що: вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі; явка для засвідчення підпису не потрібна; при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту; утримання векселя точно встановлено законом; вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.
Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов*язання гарантії акцепту[10] і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов*язання трасанта умовне: він зобов*язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов*язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред*являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред*явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямой боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).
Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв.
Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку
Украiни.
Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв[11] цiєї корпорацiї у випадку iї лiквiдацiї.[12] Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.
Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]
Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:
1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу
2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.
3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.
З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.
Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]
Iснують два рiзновиди опцiонiв:
“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.
“ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.
Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу.
На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію ( опціон
), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.
Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, такі:[16]
Визначення Опціон покупця Опціон продавця Внутрішня ціна
опціону
Бути при грошах Ціна контракту Ціна контракту Створюється
(виграти) вище від ціни нижче від ціни
угоди на опціон угоди на опціон
Залишитися при Ціна контракту Ціна контракту Відсутня
своїх грошах (не дорівнює ціні дорівнює ціні
виграти) угоди на опціон угоди на опціон
Залишитися без Ціна контракту Ціна контракту Відсутня
грошей (втратити)нижче від ціни вище від ціни
угоди на опціон угоди на опціон
Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду.[17] Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.
1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна політика.
Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або цiну.
Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але купiвля - продаж цiнних паперiв проводиться не за номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.
Курс акцiї залежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процента та спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий, чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового процента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнює виплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцii дорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, в разi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).
Курс акцii розраховується за формулою:
Д х 100
Ка =
Рп
де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї
Рп - рiвень позичкового процента.
Курс облiгацii залежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курс облiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту та пропозицii на неї.
Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати. Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процента однаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi.
Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.
Курс облiгацi визначаеться формулою:
( Сн + нД )
Ко =
100 н Рп
де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї; н - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;
Д - сума рiчного доходу по облiгацiї;
Рп - рiвень позичкового процента.
Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом нову п’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 S при рiвнi позичкового процента 5%. На момент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити.
За тiж грошi, вiддавши їх у позичку ( поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови, що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 S. Витративши цю суму на придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 S, заробивши на рiзницi у цiнах 45 S, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi як проценти 50 S. Увесь доход 95 S - це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 S.
Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажу облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 S, а тiєї, що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 S.
Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку. У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.
Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.
Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються
АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього АТ.
Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.
У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:
. позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку
(інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту акціонерів;
. негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.
Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово- господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.
Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:
. політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;
. політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;
. політика поступового збільшення дивідендів;
. політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;
. виплата дивідендів акціями.
На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов*язані їх продавати.
Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.
Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:
Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18],
де Да — дохідність акції;
Д — отримані за період дивіденди;
ЦІ — поточна ринкова ціна акції;
ЦО — ціна, за якою акція була придбана.
Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину АТ та участі в управлінні ним.
Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період.
Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів:
ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19],
де ПДР — прибуток до розподілу;
РФ — резервний (страховий) фонд;
ФРВ — фонд розвитку виробництва;
ФД — фонд дивідендів;
ФСП — фонд на соціальні потреби;
ІФ — інші фонди.
Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.
Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об*єкта оподаткування податком на прибуток АТ є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.
Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%.
Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:
. нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;
. отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;
. перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.
Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:
Сд = ФД СК * 100[20],
де Сд — ставка дивіденду;
СК — статутний капітал.
Дн = НВ х Сд х А[21],
де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;
НВ — номінальна вартість акції;
А — кількість акцій у акціонера.
Дв = Дн - ПП[22],
де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;
ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.
Нині встановлено такі співвідношення:
Дв = 0,70 Дн — для резидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями:
Днт = Дн * Т 365 * 100[23]
де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;
Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.
Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.
Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.;
АСК "Укррічфлот" — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізорудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК
"Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку
(ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ
"Полтава-обленерго" — 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ
"Нафтохімія Прикарпаття" — 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоров*я" — 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно- паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" — 135 тис. грн.
Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ
"Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію;
ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" — 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" —
0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" — 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" — 1,12 грн. на інвестиційний сертифікат.
За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ
"Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод
"Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ "Кримський содовий завод" - 25%[24].
Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого прибутку.
Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.
По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.
По-третє, з*являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки: видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу- вання АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для АТ, так і для акціонерів.
Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробити грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливості функціонування акціонерного товариства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при їх виплаті.
Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить успішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано зростаючих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках, залученню додаткових інвестицій.
Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.
Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує в економічній сфері: відтворення дійсної вартості основних виробничіх фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванніі державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об’єктивним.
Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.
Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.
Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення із вільного обігу.
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях – від хаотичності й роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:
Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забеспечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного
Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.
Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забеспечується спеціально створеними державними органами.
Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок
Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх дематеріалізованого обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національна фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”
Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки
Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків.
Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями
“Групи Тридцяти” передбачає необхідність:
Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки цінних паперів
Запровадження вимог суворого лістингу
Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію
Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів
Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції
Надійності біржового ринку: забеспечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди
Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.
Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті інвестиційні фонди ЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment in
Transferable Securities ), які створюються для того, щоб надати можливість фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої акції в інших країнах союзу.
Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об’єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.
2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.
Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж цiнних паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринки цiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнi та юридичнi межi.
Ринки цiнних паперiв розрiзняються за багатьма факторами.
Насамперед, фiнансовий ринок подiляеться на первинний i вторинний.[26]
Первинний фiнансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цiнних паперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.
Прямий продаж - це публiчна реалiзацiя цiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вторинний ринок цiнних паперiв - це повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.
Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод.
Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.
Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 – у Парижі, у 1771 – Відні, у 1760 –
Берліні, 1817 – Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в
1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні.
Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметься перерозподiл доходiв на користь тих членiв бiржi, якi працюють ...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2012.02.23
Просмотров: 1503

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!