Главная / Рефераты / Рефераты по филологии

Курсовая: Паронімія як стилістичний засіб в творчості Л.Костенко


а сьогодні в науковій літературі не існує єдиного, чітко визначеного погляду на означення термінів “паронімія”, “паронімічна атракція” та “парономазія”. Ми зробили огляд основних підходів до вивчення паронімії в широкому (В. Григор’єв, А. Критенко, В. Дащенко, І. Качуровський, О. Пономарів) та вузькому розумінні (О. Вишнякова, Н. Колєсніков). Вважаємо за необхідне окреслити в загальних рисах ці два підходи, але визначаючи паронімію у текстах Ліни Костенко, віддаватимемо превагу одному із них. Отже , пароніми у вузькому розумінні – “це подібні за звучанням, але не однакові за значенням спільнокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, які відносяться до одного і того ж логічного ряду – однієї частини мови, одного роду (і виду, якщо це дієслова та їхні форми) – та, які виражають поняття, відмінність яких полягає в незначних смислових відтінках лексичних значень, що слугують уточненню думки” [3;8] Такий погляд на пароніми, який поділяє також Н. Колєсніков, на нашу думку не є доречним для препарування його в поетичному тексті та вивчення паронімії як засобу художньої експресії. Тим більше, явище паронімії (паронімічної атракції) і парономазії  надто розмежовуються при такому підході. Паронімічними атракантами можуть бути і різнокореневі слова (це за визначенням О. Вишнякової, а Н. Колесніков до паронімічних атракантів відносить тільки однокореневі слова), а паронімами лише однокореневі. Парономазія розглядається як близькість слів в поетичному відношення, тоді як паронімія – в етимологічному. Такі формулювання спричиняють зайву термінологічну плутанину, і зводять вивчення поетичного тексту до шкільного підходу, коли паронімія розглядається лише як неправильне вживання  однокореневих слів і є “негативним явищем” [14;54]. Такий підхід не дає можливість розвинути проблему співвідношення між звуком і смислом, на якій власне і побудовані поетичні тексти. Ми будемо дотримуватися, так званого, “широкого визначення паронімії” як “системи парадигматичних відношень між подібними в плані вираження різнокореневими словами, яка реалізується в конкретних текстах шляхом зближення паронімів в потоці мовлення, завдяки чому виникають різноманітні ефекти семантичної близькості або, навпаки, протиставленості паронімів” [6; 264]. Терміни парономазія, паронімічна атракція та паронімія ми вживаємо як синоніми і розуміємо під ними процес смислового зближення слів на основі їхньої звукової подібності (поширення фонетичної подібності на семантику слів). В процесі аналізу поетичного тексту деякі дослідники вирізняють прийом подібний до паронімії (паронімічної атракції – тут і далі ПА) – поетичну етимологію. Межа між ними надто нетривка і “залежить від суб’єктивних моментів сприйняття” [6;265]. Дослідники зазначають, що поетична етимологія – це навмисне переосмислення слова, яке пов’язане з авторським трактуванням, а паронімічна атракція (парономазія) –  контекстуальне смислове зближення неспоріднених, але фонетично подібних слів [10;16]. Теоретично до поетичної етимології можна віднести такі приклади: “Така вона стомлена, анемічна / гіпопотамо – гіпотонічна”; “Мій прадід був запорожцем. / Водив за пороги байдари”. Але ж стилістичний ефект паронімії ґрунтується не тільки на звуковій подібності між словами, а й на набутті цими словами нових значень у процесі їхнього поєднання, створенні нових асоціативних рядів. Тому, ми не будемо розмежовувати терміни “поетична етимологія” і “паронімічна атракція”. Це питання не є досить розробленим в науковій літературі, тому точної межі між етимологією і паронімією ще не проведено. Має бути побіжно розглянуте явище кореневого повтору, яке ми не будемо визначати як вияв паронімії. Адже явище кореневого повтору ґрунтується на співставленні однокореневих слів, тоді як явище паронімії – на спільності омофонних сегментів квазі –або псевдо – морфем, які не виявляють граматичних чи словотвірних значень, а лише підтверджують ступінь подібності зіставлюваних слів [8;11]. Тому, випадки кореневого повтору не розглядаються нами як явище паронімії: “люди мої, рідна моя рідність”; “одвічний дим одвічних димарів”; “ подорожник іде край дороги.”; “Погріє руки у рукавах”; “Метушня слабким притаманна./ Безголосим властивий галас”. Необхідно виділити ступінь звукової близькості між словами, який дозволяє говорити про паронімію. Ми вважаємо, що таким критерієм можуть бути два спільні приголосні, але не завжди (деякі приклади парехези – “Між стовбурами пробігає тінь.../А у світанків очі променисті./ То білий кінь”, Стіни білі-пребілі і натоплена піч. / Інкрустований місяць в заворожену ніч”). Співпадіння голосних не є обов’язковим. Відповідно, ступінь паронімічної близькості прямо пропорційний кількості складів, тобто він зростає в залежності від цієї кількості. Деякі дослідники (зокрема А.Критенко) виділяють мінімальну паронімію (що межує з непаронімією) та максимальну (що межує з омонімією, а в деяких випадках і переходить в неї). Ми не будемо користуватись таким поділом, лише зазначимо, що омоніми розглядатимемо і як паронімічну межу, і як окремий вияв паронімії (“день ясний, а не мій, /від цензурного Літ’а,/ від міських анемій.”; “Ненавидить простота простоту”, “Заведіть мене дороги,/ у моє кохане місто./ А щоб ви не заблудились,/ дам прикмету дорогу.”). Треба окреслити віршований простір в межах якого семантичний, стилістичний та експресивний ефект паронімії є відчутним. Проаналізувавши велику частину поетичного доробку Ліни Костенко, ми будемо вважати чотирирядкову строфу тим максимумом, де стилістичні функції паронімії виявляють себе найбільш яскраво. В.Григор’єв розрізняє “справжню” паронімію, яка не виходить за межі двох рядків та “розсіяну”, тобто атракцію на відстані, яка може поєднувати навіть початок і кінець поезії [6;267]. Паронімія у Ліни Костенко найчастіше трапляється в межах чотирирядкової строфи, а випадки “атракції на відстані” нами помічені не були, якщо не зараховувати до них всі випадки паронімії, яка поєднує більше ніж два рядки, але менше ніж чотири.   Структурні різновиди паронімії Ми вважаємо, що доцільно буде проаналізувати фонетичні характеристики паронімічних атракантів і виділити таким чином декілька структурних типів, визначивши, який з них є домінантним для ідіолекту Ліни Костенко. Найповнішою структурною класифікацією є вирізнення п’яти структурних типів паронімії (цю класифікацію ми знаходимо у Григор’єва), за подібним принципом пароніми розподіляє І. Качуровський (але він не створює нових термінів для означення типів, а послуговується наявними мовознавчими термінами для опису паронімічних типів). Отже, виділяють п’ять типів звукової подібності слів, але ми виокремимо ще два (які висуваємо виключно як припущення): v   вокалічний тип характеризується закріпленим порядком консонантів при розподібненні у вокалічному складі “основ”: “Раби – як риби, замерзає кров”; “Вростати у верстати, артіль і ремесло”; “Через віки, а той через роки,/ ріка вже стане спогадом ріки”; Роби, що хоч, ридай або радій”; “Хтось там галасує, голосує”; v  метатетичний тип від вокалічного відрізняється тільки порядком консонантів, співпадіння голосних теж не є обов’язковим: “Пройшли усе Поділля. Намети і монети.”; “Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти./ Сьоме небо своє пригинає собі суєта./ При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.”; “де зіп’ялася вежа на котурн,/ мені хтось душу тихо взяв за плечі - / заговорив шопенівський ноктюрн”; “майбутні злочинці іще в личинці”; v епентетичний тип не передбачає перестановку приголосних “кореня”, але в туди додається ще один приголосний: “Душі людської туго і тайго”; “Степ половецький половіє./ Трава аж срібна від роси./ Коли душа посоловіє”; “Хай буде все небачене побачено./ Хай буде все пробачене пробачено/”; “Отак злетіть без дріб’язку валізи/ на верховину Туги серед Татр,/ в гірських вітрів трагічні вокалізи.”; “З часів прапрадіда Гомера/ аж до сьогоднішнього дня/ немає кращого гримера/ ніж добросовісна брехня.; v консонантний тип побудовано на розподібненні приголосних в “корені” слова, в той час, як вокалічний склад майже або повністю тотожний. Цей тип у чистому вигляді найчастіше трапляється в римах. Хоч немає єдиної точки зору на те, чи можна слова-рими відносити до паронімічних атракантів, але ми, з огляду на характер поезії Ліни Костенко, вважаємо, що це доцільно. У цих текстах рима є не лише ритмо- та звукоорганізуючим засобом, але і несе смислове та асоціативне навантаження, тобто слова-рими є паронімічними атракантами, а значить не перебувають просто в межах глибокого звукового повтору. Взагалі, ми вважаємо, що якщо паронімія в ідіостилі письменника є одним із домінантних (а не спорадичним) принципом побудови тексту, то можна говорити і про паронімійну риму або пароніми-рими: “Світилися кіоски, мов кіотики”; “Ту морквиночку, тую ж квітоньку/не прополеш із того світоньку”; “І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку” ; “Маленький хлопчик пас верблюда. / То був життя його прелюд”; “Світ закидає вудлища антен./ Шматка землі немає під ногами./ В яку ще б мг упертися Антей”; “Він цей вокал підносив, як бокал”; “Колишньому глоду вже не до плоду”; “сива віхола, як віхоть”; v   аугментативний тип можна співвіднести і з вокалічним, і з консонантним типами. В паронімах аугментативного типу відбувається нарощування звуків, як справа, так і зліва від “кореня” (“І спом’яну, і пом’яну”; “Я забуваю сумніви і сум”; .”: “Дзижчать і жалять міріади версій./ Ну, що ж, нехай. Я сильна, навіть зла./ Я знаю – слабкість – це одна з диверсій”; “Іще вина, три порції – /Зітхнула мишка: -Ой, велика річ пропорції”; “Він добре вам зіграв колись мою присутність./ Я дерево, я сніг, я все, що я люблю./ І може, це і є моя найвища сутність”; “Січ розбита, край той перекраяний”). Також до цього типу можна віднести пароніми, “корені” яких є однаковими, але які різняться “префіксами” або “суфіксами” і не можуть бути віднесені ані до чисто вокалічного, ані до консонантного типу, ані до аугментативного: “Люди згадують. Ми навідались./ От ми, родоньку, й перевідались.” ; “Прорубане вікно – з укропу у Європу”; “Степ половецький половіє”; “рогатий жук виймає рогачем”; “О, як мені жилось і як мені страждалось!/ І як мені навіки взнаки воно далось./ А що таке життя?/ Чи те, що переждалось; v Можливо, має сенс виокремлювати і вносити до цієї класифікації ще омонімічний тип паронімічної атракції, як крайній вияв вокалічного та консонантного типів. Це доцільно, адже ми визначаємо омоніми як паронімічну межу: “Сумління – річ тендітна і марка./ Вже дехто з нього пилу й не стирає./ Маркові що? Є скрипка у Марка.”; “несказане лишилось несказанним”; “Гоп, мої вибоїни,/ гоп, мої милі,/ та й немає транспорту/ над коняку в милі.”; v   Також, на нашу думку, можна виділити такий тип паронімії, який базується на співставлення не двох близькозвучний слів, а одного слова і його звукової аналогії – кількох слів. Такі випадки паронімії не можна включити в жоден із перерахованих нами шести типів, тому, можливо, є логічним виділити для таких випадків окрему групу; “Щосуботи, по роботі,/ не сидиться паруботі”; “Бо якийсь там гетьман чи отаман/ закопав нечувані скарби -/біля груші дикої, отам он”; “Але майбутнє тому і майбутнє,/ що має бути, щоб там не було”; “А може бути й гірше./ А може бути навіть зовсім зле./ А поки розум од біди не згірк ще”; “Заслання, самота, солдатчина. Нічого./Нічого – Оренбург. Нічого – Косарал./ Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого”. Хоч до певної міри такі випадки паронімії можна віднести і до омонімічного типу. Отже, ми проаналізували способи творення (структурні типи) паронімічних атракантів і з’ясували, що Ліна Костенко найчастіше послуговується вокалічним типом атракції. Також в її творчості значного поширення набуває консонантний та аугментативний тип. Інші чотири використовуються не так часто, але тим не менш функціонування усіх цих типів паронімічної атракції узгоджується із “поєднанням атракантів за їх значеннями” [8;7], тобто сприяє виникненню звукосмислових та асоціативних образів. Можна сказати, що “фонетика породжує думку” [6;271], можливо, варто також говорити про своєрідне народження смислу зі звука (цю тему ми розвинемо детальніше у наступній частині).   2. Стилістичні функції паронімії у поезії Ліни Костенко  Стилістично-семантична класифікація відношень між паронімічними атракантами. Функції паронімів у тексті Ми вважаємо, що варто здійснити стилістично-семантичну класифікацію відношень паронімічних атракантів. В жодній науковій літературі ми, на жаль, не натрапляли на такий спосіб поділу паронімів, тому ця класифікація є доволі умовною, адже розглядає паронімію як окремий прийом слововживання і організації тексту на прикладі віршованих текстів лише однієї поетеси. Відповідно, список смислових зв’язків/функцій і стилістичних відношень може бути неповним, і тому, розглядаючи паронімію як засіб увиразнення тексту на прикладі творів іншого автора, можна чимось доповнити цю класифікацію. В цьому розділі ми подаємо лише класифікацію, детальніше про відношення між словами та створюваними ними смислами ми будемо говорити у наступному розділі. В текстах Ліни Костенко паронімія виконує такі стилістичні функції: · більш насиченого, поглибленого змалювання певного образу шляхом паронімічного порівняння-зіставлення, чи просто зіставлення, і створення таким чином нових семантичний рядів (що, власне, може бути зазначено щодо будь-якого із перерахованих способів атракції): “у графа профіль, як у грифа”; “а в сірі будні буду бити, як в бубни”; “Тягар дрібниць і мудрощі дурниць”; “Обережні люди придумали забобони – між серцем і розумом знак заборони”, “Стратенці йшли небриті, як стерня”. Завдяки таким зіставленням і порівнянням читач має змогу “переключитись від зовнішньої подібності на внутрішні особливості якоїсь реалії шляхом переосмислення” [18;47]; · посилення метафоричності висловлювання: “гроза мені погрожує громами”, “химери хмар задушать горизонт”; “з чужої муки і з чужої Мекки”; “літо гратиме в лото”; “І фермери посадять помідори/ на шуканій ошуканій землі; · підкреслення метафоричного епітета шляхом підсилення подібності між його компонентами: “веди мене шляхетними шляхами; “у присмеркові доброї дібровості”; “волохатий, синій, теплий сон”; “з кошлатих кущів солов’ята зиркали”; “струни мої, настренчені на епохальний лад”; “літо гратиме в лото”; ·   контекстуальної синонімії: “Все заніміло, щезло, одгуло - / у проминулому, у промайнулому”; “із-за далеких марев і морів”; “Той клавесин і плакав, і плекав; “Скубуть озиме, нищать ярину/ ще й гидять, гудять, ратицями крешуть” “закатований, загратований; “самотні, стомлені й запеклі”; “велемовний світ, велелюдний”; ·  антонімії в межах загально стилістичних протиставлень або контрастів: “Тоді її пригорнуть і обнімуть./ Тоді її розгорнуть і однімуть.”; “це не чудо, це чад”; “ридай або радій”; “мені потрібне слово, а не слава”; “бо вони були не естрадниками, а страдниками”; ·  створення паронімічних відношень в межах рими. Приклади римованої паронімії (та й не тільки) ми будемо розглядати як певний спосіб віднайдення забутої спорідненості між близькими і створення нових зв’язків з “чужими” словами: “А може, ти ще в осені побудеш?/ Завернеш птиць сріблястого пера./ Одягнеш листя і звірят побудиш.”; “Барикади совісти – проти берій./ На барикадах - /Не до фанаберій.”; “Чужа душа сиділа одесную,/ в чужій душі усе було чуже./ У цій журбі одплачу, одісную”; “Чекаю дня, коли тобі скажу:/ оця строфа, нарешті, досконала./ О, як тоді, мабуть, я затужу!/ І як захочу, щоб вона сконала.”; “Відкинь її м’яку дрімоту спалень./ Вона тобі нелюба. Ти болиш./ Гори. Щезай в пожежах самоспалень”. В останньому прикладі можна помітити ефект “римованої антонімії”, яка не є такою явною, як “рядкова”. Проте ця розрахована на більш глибоке, “почуттєве” прочитання поезії; ·  створення каламбурного, іронічного, сатиричного ефекту: “Хоч піднімай його домкратом,/ а хам не стане демократом”; “Вербують верби у монографії.../ Полюють в полі на три тополі”; “Вона й пішла раденька, що дурненька”; “Незбагненна це тонкість:/ кожен критик буй-тур./ Оголошено конкурс - / сотий тур конюктур”; “ Десь був Дега./ Де? Га?”; “Ми велетні, ми велетні./ Ми телепні, ми телепні”; · стилізації під народнопісенні мотиви (як відомо, у фольклорі часто використовуються глибокі звукові повтори, які покликані “заворожити”, надати магічності тексту): “Іди, іди, дощику!/ Зварю тобі борщику/ в полив’янім горщику,/ в полив’янім горщику”; “Доберемся за три годиночки/ за стонадцять верст до родиночки./ Чуєш, роде мій ріднесенький,/ Хоч би вийшов хто хоч однесенький!”; ·   мотивування назв топонімів, своєрідна “поетична етимологія”, але в розумінні переосмислення забутого чи мотивування нового смисла назви: “В Дніпрі купається Купава.” ; “Бо за терпінням є Трипілля,/ а за Черніговом – Черніг./ Черніг страшний, він дуже чорний.” “І я гукаю: - Су-ви-де!/ - ...ви де”; “ а я пересилю русява як Русь”; · розширення лексичної бази поетичної мови, залучення різностильового лексичного матеріалу (від загальнополітичних термінів до абревіатур та іншомовних слів). Це музичні професіоналізми: “задеренчав і тон, і обертон”; “валізи –вокалізи”. Абревіатури: “Літ’а – літа”. Іншомовні слова: “Я по-латині: Аморе, амо!”. Загальнополітичні термініни: “домкратом-демократом”, “версій-диверсій”; · також в окрему функцію, зібравши воєдино всі перераховані, можна виділити використання паронімії як концепції побудови віршованого твору. Нам трапляється декілька таких поезій, створених на принципі семантичного обігрування паронімічних зв’язків. Наприклад, “Літо 1963 року”, “Пісенька з варіаціями”, “Якщо це вимагає пояснення”. · римована та неримована паронімія є також важливим фонічним і строфічним засобом звукової організації тексту. Наш більш загальний підхід може бути доповнений стилістичною класифікацією паронімів В.Чабаненка, яку він виводить зі структурних типів паронімії. Відмінність нашої класифікації і класифікації науковця в тому, що ми вирізняємо різні типи функцій паронімії в тексті, і контраст розглядається як окреме явище в межах антонімічних відношень, які є або яскраво виражені, або більш завуальовані, спрямовані на образно-асоціативне мислення. Також ми розглядаємо інші функції паронімії, які не обмежуються лише контрастуванням. Нам видається, що науковець під категорію двох типів паронімічних контрастів (але за яким принципом ці два типи В. Чабаненко їх виділяє є не надто зрозумілим, тому ми ці два типи зведемо в один), підвів всі можливі функції паронімії в поетичному тексті. Такий поділ є в чомусь обмеженим, але нам імпонує класифікація Чабаненка через те, що він вирізняє типи паронімічних контрастів, виходячи зі структурної (фонетичної) класифікації паронімів (хоч треба зазначити, що термінологію структурної класифікації він тут не вживає). Тому, така класифікація може бути своєрідним поєднанням структурного та стилістичного аспектів. Але ми не розглядаємо всі типи зазначені в даній праці, бо деякі з них є надто штучними, певні формулювання - неповними. Отже,  В. Чабаненко виділяє такі типи паронімічних контрастів: -   контраст слів, що різняться одним звуком при кореляції “звук-нуль звука” або “звук-звук”: “ладен кадити херувимський ладан”; “Між стовбурами пробігає тінь.../ А у світанків очі променисті./ То білий кінь”; “ти сам на сам з віками, сум на сум”; “Постійні струси, постійні стреси,/ погані праси, немає преси”; “Заворожили ворони світанок - / не сходить сонце – тільки кар та кар./ Розбившися грудьми об полустанок,/ в траві лежить березовий Ікар”; “І чи буде тобі до вподоби,/ коли раптом зумієш збагнути:/ ти всього лиш слаба подоба/ того, ким ти хочеш бути”; -   контраст слів, що різняться кількома звуками: “бо кості перевернуться в гробницях/ гірких і гордих прадідів моїх”; “заяложені ложки, тупі ножі/ глупоту свою і думки чужі; “Баба Віхола, сива Віхола/ на метільній мітлі приїхала”; -   метатетичний тип контрасту (наше перефразування) – “у зв’язки вступають не самі звуки, а їх позиції в контрастуючи словах” [24;46]: “сім міст сперечались, що їхній Гомер”; “Спи./ Ми самотні в безмежжі. Хай нам сняться степи”; - контраст, побудований на зіставленні римованих слів, одне з яких є точним звуковим відповідником частини іншого, частини, яка ніби прикрита псевдо префіксом (цей і попередній тип контрастів зі структурної точки зору є аугментативним): “Минають віки, а ти мені люб./ Шаліє любові тропічна злива./ Землі і неба щасливий шлюб”; “І цар персидський на ймення Кір./ І лотоси біліли, мов піали./ І берег гарв вогнями, як факір”; “Душа полів, ти пам’ятаєш стерні?/ Оцю печаль, покинутість оцю?/ Останній пензель літньої майстерні”; -  зіставлення попарно вжитих парономастичних слів: “Іде епоха моя головата/ кудись від етики до синтетики”; “Стоїш, як стогін, під склепінням казки”; “на оболоньях вітри у болоньях”; - зіставлення парономастичних слів, що ампліфікуються або градуються: “скрегіт, регіт, рев”; Таким чином, ми виділили основні функції паронімії у поетичному тексті, поєднали структурну класифікацію зі стилістичною, розглянувши паронімію як явище у всіх аспектах. Визначили, що паронімія є однією з основних характеристик ідіостилю Ліни Костенко, навівши для підтвердження наших слів приклади, які ілюструють майже всі теоретично можливі способи вживання ПА у тексті.

Осмисленість стилістичного прийому

Можливо, це питання мало б розглядатися спочатку, але не зайвим буде зробити і зараз декілька зауважень. Говорячи про паронімію як стилістичний засіб у творчості Ліни Костенко, варто перш за все дати відповідь на питання, наскільки усвідомленим є це використання. Тобто, ми будемо говорити про ступінь осмислення художніх можливостей прийому. Чи автор апелює до смислів слів через їхню звукову подібність чи лише грається звуковою подібністю, не вносячи в пари слів якогось особливого, окремого смислового навантаження. Григор’єв зазначає (щоправда, цю тезу він висуває щодо російської поезії), що в історії поетичного мистецтва було два періоди активізації паронімії як стилістичного прийому – це десяті і двадцяті роки двадцятого століття, та шістдесяті. Другу частину цієї тези можна препарувати і до історії української поезії. Можливо, з появою цілої плеяди молодих письменників “шістдесятників”, паронімія набула тих функцій і властивостей, характерних власне для цього стилістичного засобу, перестала бути спорадичним явищем в українській літературі. Можливо, для активізації цього прийому були не тільки “художні” причини, а й політичні. Звукові і смислові можливості паронімії відкривали нові горизонти для поезії. З її допомогою можна було сказати набагато більше, бо паронімічні атраканти ховали в собі смисли, які не могли бути потрактованими односторонньо чи буквально. Але це лише гіпотеза. Насправді, активізація цього прийому могла бути пов’язана з прагненням до оновлення стилістичних можливостей української мови, віднайденою в ній додаткових ресурсів. І паронімія стала прекрасною помічницею у цій справі. Адже паронімічний фонд української мови вдасться вичерпати дуже нескоро. Більш того, можна сказати, що він майже невичерпний. Ми приєднуємось до думки А. Критенка, що навіть найслабша паронімія може дати сильний художньо-стилістичний ефект., а “словник нашої мови є одночасно словником паронімів, укладеним за алфавітним порядком” [16;59]. Звичайно, така думка є трохи перебільшеною, але загалом ми до неї доєднуємось. Ми можемо з точністю говорити про усвідомлене використання паронімії у творчості Ліни Костенко, адже наведений перелік функцій цього стилістичного прийому в тексті лише підтверджує нашу думку. Тобто, паронімічний контекст у її поезіях містить в собі “образне мотивування зближення паронімів і забезпечує їм функціонально-смислове навантаження в рамках поетичного фрагменту”[6;276]. Це означає, що якщо схожі за звучанням слова здатні створювати нові семантичні поля, активізувати приховані смисли, то вони дійсно є поетичними атракантами. Бо в іншому разі паронімія залишається на рівні глибоких звукових повторів, а паронімічний ефект зводиться до гри словами, тобто формальним компонентом. Тим більше, що паронімія є характеристикою ідіостилю і Василя Симоненка, і Івана Драча, і Бориса Олійника. Людей, поетичний стиль яких далекий від “канонічного” стилю цієї епохи, які були теж новаторами в українському мистецтві поезії, як і Ліна Костенко, своєрідною новою хвилею в літературі. Тут ми говоримо не про модерністські експерименти з формою вірша, що не є характерним для Ліни Костенко (хоч знаходить широкий вияв у Івана Драча), а власне про нове осмислення цими поетами можливостей художнього слова. Зважаючи на надзвичайно велику кількість паронімів у Ліни Костенко, теж не варто ставити питання про осмисленість їх вживання, адже з тим, що це є не просто бажання прикрасити текст глибокими звуковими повторами ми визначились. Ми думаємо варто говорити про паронімію у Ліни Костенко, як один із важливих способів зображення світу.   Асоціативний аспект паронімічних звязків.   Співвідношення між словом і звуком. Більш детальний розгляд деяких функцій паронімії У цьому розділі ми хочемо окреслити можливості творення асоціативних полів між римованими паронімами. Адже рима – “це конденсатор поетичної енергії, яка свідчить як про широту словникового діапазону даного поета, так і про гнучкість, багатство, широкі смислові відтінки в мові”[21;251]. А функція паронімії – концентрація уваги читача на співвідношення пари слів як одиниць, що протиставлені іншим словам тексту і мають власне значення, і власне звучання. Римовані пароніми мало досліджені в сучасному мовознавстві, бо деякі вчені не хочуть визнавати пари слів-рим власне паронімічними атракантами. Але, як ми вже зауважували, така теза має слушність тільки в тому випадку, якщо паронімія не є конструктивним і структурним принципом творення тексту. Римована паронімія у Ліни Костенко – це не просто прагнення до повноти звуку у римі, а бажання знайти смисловий імпульс. Нам імпонує теза Д.Самойлова щодо паронімічної атракції, який стверджує, що “найменшою одиницею найзагальнішого смислу (смислу-відчуття) стає фонема” [21;228]. Цю тезу можна віднести і до випадків неримованої паронімії, але при розгляді її римованих зразків вона стає особливо слушною. “В самій генезі паронімії зі звукових повторів, ми, власне, маємо справу з народженням смислу зі звука” [5; 168]. Тобто, можна ...

ВНИМАНИЕ!
Текст просматриваемого вами реферата (доклада, курсовой) урезан на треть (33%)!

Чтобы просматривать этот и другие рефераты полностью, авторизуйтесь  на сайте:

Ваш id: Пароль:

РЕГИСТРАЦИЯ НА САЙТЕ
Простая ссылка на эту работу:
Ссылка для размещения на форуме:
HTML-гиперссылка:



Добавлено: 2012.06.07
Просмотров: 1091

При использовании материалов сайта, активная ссылка на AREA7.RU обязательная!